Спецпроект

Керівництво УРСР не усвідомлювало, яку небезпеку несе радіація - історики

СРСР, який десятки років готувався до ядерної війни, виявився неготовим оперативно і адекватно відрегувати на катастрофу в цивільній ядерній енергетиці. Архівні документи вказують на низьку культуру роботи працівників АЕС і на нерозуміння серйозності ситуації вищим керівництвом республіки.

Про це в авторській колонці для ТСН.ua повідомив історик, голова Галузевого державного архіву СБУ (2008-2010) Володимир В'ятрович. 

На підставі першої доповідної КДБ, надісланої в Київ і Москву ще вночі 26 квітня, видно спроби влади приховати реальні масштаби катастрофи: "Пожежу локалізовано", - оптимістично писали чекісти. Проте затаїти інформацію цього разу було нереально.

27 травня на автомобілі, який повертався з пікніка в чорнобильському лісі, самі ж співробітники КДБ зафіксували рівень радіації, який перевищував фоновий в 5000 разів.

За словами В'ятровича, керівництво країни не усвідомлювало загрозливих наслідків аварії. Зокрема, на документі з інформацією про надзвичайний радіаційний фон Володимир Щербицький, керівник УРСР, залишив єдину резолюцію: "Что это означает?"

"За таку некомпетентність довелося заплатити життям і здоров'ям людей, - робить висновок дослідник. - Евакуацію спромоглися розпочати щойно через 36 годин після аварії і лише 3 травня вивезти людей з 10-кілометрової зони. 30-кілометрову зону почали евакуйовувати 4-5 травня. Документи КДБ містять також графік динаміки радіаційного фону в Києві, який зафіксував пік радіації між 10 і 12 годинами 1 травня. Саме в той час за рішенням партії тисячі українських дітей марширували Хрещатиком". 

В'ятрович стверджує, що слідство з метою встановити причини аварії почалося одразу 26 квітня. І версія, висунута в перші дні після катастрофи, залишилася незмінною: вибух - наслідок недбальства. 

У повідомленні КДБ від 7 травня вказується, що "загальною причиною аварії була низька культура працівників АЕС. Мова йде не про кваліфікацію, а про культуру роботи, внутрішню дисципліну і почуття відповідальності".

"Вибух стався, - читаємо в іншому висновку спецслужби, - в результаті низки грубих порушень правил роботи, технології і недотримання режиму безпеки при роботі 4-го блока АЕС. Навіть в момент вибуху на працюючому реакторові і турбіні проводилися експерименти...".

"При розгортанні санітарно-обмивальних пунктів (СОП), - йдеться в доповідній КДБ, - із 47-ми на 2 травня 1986 року придатними виявилися лише 5, на 3-10 травня - ще 7... Персонал СОП не мав жодних індивідуальних засобів захисту і сам піддався зараженню. Крім того, він укомплектований на 70% з перестарілих і сімейних жінок, які відмовилися виїжджати в зону..."

"Десятки років СРСР тренувався на уроках цивільної оборони в очікуванні атомної війни з капіталістичним Заходом. Як засвідчила атомна атака зсередини, готовність до дій в критичній ситуації була близькою до нуля. Неготовими до біди виявилися і прості громадяни, і влада", - підсумовує історик.  

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.