Спецпроект

Згвалтована Червоною Армією німкеня видала книгу спогадів

80-річна німкеня Габріела Кепп видала книгу "Чому у мене не було сексу", в якій без прикрас розповіла про звірства радянської армії у Берліні.

Це - перша видана у Німеччині книга, присвячену сексуальному насильству, яке здійснювали військовослужбовці Червоної Армії в окупованому під час Другої світової війни Берліні, повідомляє ТСН.

Автор книги, 80-річна Габріела Кепп, порушила багатолітнє табу на публікацію подібної інформації, Крім того, вона не побоялася підписати книгу своїм справжнім ім'ям.

Габріела Кепп розповідає, що вона досі бачить уві сні ці жахи, і більше ніколи в житті не вступала в сексуальний зв'язок з чоловіками. За її словами, фраза "Фрау, ком" ("Жінка, пройдіть"), яку казали радянські солдати, була дуже страшна для німкень того часу. Епідемія масового насильства поширилася настільки широко, що Ватикан висловив готовність дозволити аборти деяким з жертв.

В інтерв'ю німецьким ЗМІ Габріела Кепп підкреслила, що вона вважала себе зобов'язаною розповісти про звірства Червоної Армії від імені всіх жертв, тому що "окрім неї, це зробити вже нікому". У період, про який ідеться, дівчині було всього 15 років.

За даними експертів, в середньому кожна з жертв, вік яких варіювався від 9 до 90 років, була зґвалтована 12 разів - в 1945 році в Берліні перебували близько 5 млн радянських солдатів. Для багатьох жінок у віці від 80-ти до 90 років цей акт насильства виявився смертельним.

"Порти ихних баб!" Спогади росіянина з Червоної Армії

Британський історик Ентоні Бівор у 2002 році написав книгу, в якій стверджує, що загалом Червона Армія згвалтувала 2 млн німкень.

Фройлен Кепп була зґвалтована чотири раз протягом однієї доби. Вона досі пам'ятає літню жінку, яка видала її радянським солдатам. "А де маленька Габі?" - запитувала та, витягуючи дівчинку з-під столу, де вона ховалася.

Pосійська влада продовжує заперечувати факт масового насильства, здійсненого радянськими військовослужбовцями щодо німецьких жінок. Раніше цій темі була присвячена лише одна книга, "Жінка в Берліні", автор якої вирішила залишитися анонімом. Відомі також спогади угорки, багаторазово згвалтованої радянськими солдатами.

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».