Спецпроект

У Криму відкрили меморіал татарам - жертвам депортації

Меморіальний комплекс жертвам депортації 18 травня 1944 року відкрили в селі Когей (Русаківка) Білогірського району Криму сьогодні - напередодні трагічної дати в історії кримськотатарського народу.

Про це повідомили УНІАН у прес-службі Меджлісу.

Імам прочитав дуа (молебень) за загиблими і тими, хто не повернувся до Криму з місць заслання.

Голова Меджлісу Мустафа Джемільов відзначив, що відкриття меморіального комплексу є внеском в історію кримськотатарського народу, а також загальним боргом перед тими, хто трагічно загинув у роки депортації.

Джемільов подякував всім, хто вніс свій внесок у виготовлення і установлення монумента, тим самим увічнивши пам`ять співвітчизників, односельців і рідних.

Нагадаємо, співробітники Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР провели депортацію 18-20 травня 1944 року за рішенням Державного комітету оборони, підписаним Йосипом Сталіним.

Причиною виселення називалося дезертирство кримських татар з Червоної армії, співпраця з німецькими окупантами і розправи над радянськими партизанами.

Депортація і повернення кримських татар (історична довідка)

За різними даними, були депортовані від 183 до 188 тисяч кримських татар. Значна частина - до Узбецької РСР. У роки Великої Вітчизняної війни з Криму виселили також кримських німців, вірмен, болгар і греків.

Масове повернення татар на півострів розпочалося наприкінці 80-х - на початку 90-х років.

У 1989 р. Верховна рада СРСР прийняла декларацію "Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав".

З 1993 року в Криму 18 травня відзначають як День пам`яті жертв депортації.

У кримській автономії на даний час живуть 1,9 млн. осіб, з них більш як 265 тисяч - татари. Ще мінімум 100 тисяч кримських татар хотіли б повернутися на півострів.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.