Спецпроект

Вінницька облрада реалізувала мрію губернатора про музей у ставці Гітлера

Вінницька облрада створила на території ставки Адольфа Гітлера "Вервольф" історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв фашизму.

Про це повідомляє "Лівий берег" із посиланням на сайт "Моя Вінниця".

У меморіалі буде працювати 10 осіб, а фінансування здійснюватиметься за рахунок обласного бюджету.

Ідея створення історико-меморіального комплексу пам'яті жертв фашизму належала голові облдержадміністрації Миколі Джизі.

Як передбачається, на меморіалі обладнaють інформаційні щити на історичну тематику, майданчик з радянською військовою технікою, а також музейний павільйон із легких конструкцій.

Джига вважає, що новий історико-туристичний об'єкт сприятиме поглибленню вивчення історії Великої вітчизняної війни, особливо молодим поколінням.

Також це - нові перспективи для розвитку туризму, оскільки, як зазначив Микола Джига, "незалежно від нашого бажання "Вервольф" завжди притягував до себе туристів з різних країн світу. Тому ми повинні окультурити цю територію і надати об'єктові правильного ідеологічного змісту - показати, якого страшного ворога переміг наш народ, якою трагічною ціною це було досягнуто".

Нагадаємо, що раніше Микола Джига стверджував, що обласний бюджет матиме 2% додаткового доходу після створення історико-меморіального комплексу пам`яті жертв фашизму на території ставки "Вервольф".

ДОВІДКА: Ставка Гітлера "Вервольф" (нім. Werwolf - "вовкулака") розміщувалася за 8 км на північ від Вінниці біля с. Коло-Михайлівка. Вона призначалася для управління військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники допускають, що і для подальших бойових дій у напрямі Ірану та Індії.

Будівництво велося з осені 1941 р., діяти ставка почала з квітня 1942; у березні 1944 р. напередодні німецького відступу ставку висадили у повітря.

"Вервольф" фактично був зменшеною копією головної ставки Гітлера "Вольфшанце" у Східній Прусії. Мала електростанцію, аеродром, водопостачання. Наземна частина - 81 дерев`яний будинок, підземна - три залізобетонні бункери, зокрема головний бункер Гітлера з товщиною стін 2,5 м, перекриттів - 4,5 м.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.