Мюнхенський договір 1938: зрада напередодні війни

Годинник на празькому головному вокзалі, пойменованого на честь Вудро Вілсона, показував третю годину дня. З щойно прибулого потягу на перон вийшов високий акуратно вдягнений чоловік поважного віку – колишній міністр торгівлі Великобританії, а нині просто лорд Уолтер Ранcімен. Надворі було третє серпня 1938 року. Лорд Ранcімен прибув в Прагу із непростим завданням – переконати президента Чехословаччини Едварда Бенеша віддати прикордонні області своєї країни німецькому Райху.

Невіл Чемберлен та Адольф Гітлер в Мюнхені

Від редакції. "Історична Правда" у співпраці з Чеським центром в Києві розпочала новий авторський проєкт. На сайті в рубриці "Czech-in" щомісяця публікуватимуться статті про чеське двадцяте століття.

Історичні та культурні зв'язки України та Чехії є загальновідомими: від українських академій та університетів, які діяли в Чехословаччині в міжвоєнний період, крізь Празьку поетичну школу і до драматичних подій Празької весни 1968 року. Водночас, при акценті на "українських" слідах в історії Чехії, подекуди недостатньо уваги приділяється історії самої Чехії, чеським визначним діячам та віховим подіям.

Czech-in покликаний заповнити ці прогалини та ознайомити українського читача з ключовими подіями та особистостями новітньої чеської історії – від Томаша Масарика до Мілана Кундери, від проголошення незалежності у 1918 році до Оксамитової революції 1989 року. Пріоритетом проекту є безпосередньо чеський погляд на власну історію та дискусії в чеському середовищі щодо історії власної держави.


На пероні британського гостя зустрічав не лише глава протокольної служби президента Чехословаччини Яромір Смутний, але й представники судетонімецької партії SdP (Sudetendeutsche Partei).

Для Чехословаччини це був поганий знак. Присутність представників SdP, так званих "генляйнівців" (за іменем Конрада Генляйна, лідера партії) котра курувалася прямо з Берліна, означала, що з ними вестимуться переговори "на рівних".

Саме цей факт чи не найбільше бентежив президента Едварда Бенеша. Тому, коли Бенеш вперше почув про можливість приїзду британського посередника для врегулювання конфлікту, президент відмовив. У розумінні Бенеша такі переговори знецінювали суверенітет його держави.

Він, як президент суверенної країни, мав сідати за стіл з представниками регіональної партії (нехай і представленої в парламенті) та обговорювати з ними можливість автономій та інших "прав меншин". При цьому, за участі іноземного посередника.

Такі переговори президент вважав неприйнятними і небезпечними для суверенітету держави. Проте обміркувавши пропозицію ще раз, він погодився на приїзд лорда Ранcімена.

Керівництво Чехословаччини потребувало часу, а також справді намагалося вичерпати усі дипломатичні ресурси перед тим, як розпочнеться війна. А в тому, що буде війна, Едвард Бенеш вже практично не сумнівався. Питання було в іншому – хто братиме в ній участь і на чиєму боці. Саме в цьому напрямку кипіла робота чехословацьких дипломатів.



Між Чемберленом, Сталіном та Генляйном

Після аншлюсу Австрії Райхом в березні 1938 року, міжнародний тиск на Чехословаччину посилювався. Німеччина під керівництвом Гітлера вміло маніпулювала питанням національних меншин в прикордонних, т.зв. "судетських" областях Чехословаччини.

Ці регіони значною мірою були заселеними етнічними німцями, котрі мали паспорти громадян Чехословаччини. Їхні політичні вподобання виразно впливали на політичних ландшафт країни. На парламентських виборах в 1935 році SdP виборола 15 % голосів.

Чехословаччина в 1930-х роках залишалася острівком демократії в центральній Європі – до парламенту пройшло одразу 14 партій, і результат SdP забезпечив їм другу найбільш чисельну фракцію у парламенті країни.

 
Лорд Уолтер Рансімен та президент Едвард Бенеш, 1938 рік 
Джерело: mobilisace1938.cz

Аншлюс Австрії був зрозумілим сигналом для дії. У квітні 1938 року лідер SdP Конрад Генляйн оголосив тзв. "Карловарську програму" - перелік вимог до чехословацької влади. Сам Генляйн отримував інструкції при особистих зустрічах з Адольфом Гітлером в Берліні.

Фюрер відкрито наголошував, що судетські німці повинні вимагати неможливого: "висувайте такі вимоги, на які Бенеш ніколи не погодиться". Райх не цікавило реальне забезпечення прав німецької меншини в прикордонних районах Чехословаччини. План окупації Fall Grün вже давно був розроблений та постійно доповнювався.

Проте Гітлерові було необхідно продемонструвати, що саме Прага не хоче домовлятися. Перекласти вину за можливу війну саме на Бенеша. Тому вимоги мали бути якомога нереалістичнішими.

Саме це виконав Конрад Генляйн на з'їзді партії 24 квітня 1938 року. "Карловарська програма" вимагала повного рівноправ'я для німецької меншини, автономного самоврядування в регіонах, особливого статусу для німецьких чиновників в разі, якщо вони перебувають за межами районів, де переважало німецьке населення.

На "німецьких територіях" повинні були працювати німецькі чиновники. Окрім цього, Генляйн вимагав й права "вільно зголошуватися" до німецького світогляду та політичної ідеології, дружніх відносин з Райхом. Така вимога була прямим втручанням у зовнішню політику держави, і, цілком очевидно, жодним чином не могла бути прийнятою Прагою.

 
Конрад Генляйн 
Джерело: deutschlandunddieostmark.blogspot.com

Німецький тиск посилювався за вкрай несприятливих геополітичних умов. Чехословаччина мала діючий договір про взаємодопомогу підписаний з СРСР ще у 1935 році. Попри те, що радянська влада підтримувала риторику дружби та допомоги, одразу декілька факторів підказували, що радянської допомоги очікувати не варто.

Станом на 1938 рік, в СРСР продовжувався брутальний терор під керівництвом Сталіна, значна частина офіцерського корпусу була страчена або ж знаходилась у тюрмі. Для гіпотетичної допомоги виникали й логістичні проблеми – ані Румунія, ані, тим більше, Польща, не горіли бажанням пропустити через власну територію радянську армію для можливої допомоги Чехословаччині.

Окрім цього, в Кремлі все ще не заперечували проти "війни імперіалістів між собою", тому активного втручання з боку СРСР на ранніх стадіях бойових дій не варто було очікувати.

 
Едвард Бенеш в СРСР, 1935 рік 
Джерело: aktualne.cz

Інший договір, на котрий покладалися в Празі – союзницький договір з Францією 1925 року, який передбачав взаємодопомогу в разі виникнення агресії з боку третьої сторони. Франція в кінці 1930-х років довший час обіцяла підтримку, і президент Бенеш, на разі, не мав підстав їй не вірити.

Водночас, за зростанням напруги навколо Чехословаччини з цікавістю спостерігали сусіди. Міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек не приховував своїх скептичних настроїв щодо Чехословаччини. Ще після підписання договорів "версальської системи", Польща мала власні наміри щодо області навколо міста Тєшін.

Можлива війна в Чехословаччині могла створити сприятливі умови для окупації цього невеличкого регіону. Польський уряд вважав цілком закономірним використати можливу німецьку агресію для того, щоб отримати власний шматок здобичі. Аналогічно розмірковували й в Угорщині, де мали власну думку щодо приналежності Підкарпатської Русі (сьогоднішнього Закарпаття).

Проте станом на квітень 1938 року ці сусідські напруження для Праги залишалися відносно маргінальною проблемою. Головне завдання перед Едвардом Бенешом та його командою полягало в дипломатичній активізації союзників для стримування апетитів Гітлера.

Це було вкрай непростим завданням. Не лише тому, що Європа не бажала нової війни і схилялася до "умиротворення" (appeasement) агресора, але й через масивну пропаганду.

Йозеф Геббельс зумів створити на Заході ілюзію, що саме Бенеш є тим, хто створює проблему, а німецька меншина в Чехословаччині піддається утискам. Мовляв, цю несправедливість необхідно усунути.

Саме Прага, на переконання більшості європейців, була винною в конфлікті і хотіла "втягнути Європу в безглузду війну", лише тому, що не бажала надати німецькій меншині ті права, на які вона заслуговувала.



У такій ситуації ініціативу вирішили на себе взяти на Даунінг-стріт, 10 – резиденції прем'єр-міністра Великобританії. Невіл Чемберлен, глава уряду Її Величності, вважав, що саме він стане тим, хто завдяки своєму дипломатичному хисту зуміє зберегти мир у Європі. Саме з цією метою до Праги приїхав його неофіційний представник – лорд Рансімен.



"Четвертий план"

"Чорт забирай, та він нам дав все, що ми просили!". Карлу Германові Франку, заступникові Генляйна в SdP, було важко приховати роздратування.

Після декількох місяців переговорів, підготовки різноманітних нормативних актів, погодження реформи адміністративного поділу держави та декількатижневого тиску лорда Рансімена, Едвард Бенеш погодив т.зв. "Четвертий план". Прага схвалила практично всі "карловарські вимоги" Конрада Генляйна. На такий хід від Бенеша німецька сторона не сподівалась.

Франк сів за стіл і переглядав власні інструкції, які він видавав членам делегації SdP перед зустрічами з Рансіменом та Бенешом:

"Судетонімецька партія мусить переконати Лорда, що вирішення національної проблеми в Чехословаччині неможливе в межах держави і що чехи не готові йти на такі поступки, котрі послабили б роль держави.

Під час відвідин Чехословаччини Лорд повинен переконатися, що ситуація в країні настільки складна, що вирішення проблеми неможливе дипломатичним шляхом. А також, що цілковита вина за це лежить на плечах чехів, котрі своєю поведінкою загрожують миру в Європі".

Проте навіть такий підхід не спрацьовував, неочікувані поступки Праги притисли прихильників Райху до стіни. Коли про нові пропозиції Бенеша довідався Генляйн,разом із соратниками він одразу вирушив до Берліна.

Там лідера SdP вже очікував Фюрер з новими інструкціями – будь-якою ціною припинити переговори та організувати заворушення в прикордонному регіоні.

Потрібний інцидент не забарився, 7 вересня 1938 на мітингу прихильників SdP в місті Моравська Острава при сутичках з поліцією одного з партійців чеський поліціант вдарив в обличчя. Німецька пропаганда одразу ж розгорнула кампанію про черговий "доказ утисків німецької меншини в Чехословаччині".

 
Німецькі демонстрації в прикордонних областях Чехословаччини 
Джерело: mobilisace1938.cz

Делегація SdP в Празі зітхнула з полегшенням: за таких умов вони "не вважали за можливе продовжувати будь-які переговори" і покинули Празький Град.

На декілька днів усі сторони ніби причаїлись – і Едвард Бенеш в Празі, і лорд Рансімен, і британські дипломати, і навіть Конрад Генляйн очікували наступного кроку Адольфа Гітлера – на 12 вересня в Нюрнберзі був запланований виступ Гітлера на з'їзді NSDAP, на якому Фюрер мав би озвучити майбутні плани щодо Чехословаччини.



Freikorps

Інцидент в Моравській Остраві, котрий став формальним приводом для зупинки переговорів між представниками судетських німців та чехословацькою владою, був далеко не першим конфліктом в прикордонній зоні протягом 1938 року.

Цей інцидент відбувся біля міської в'язниці, в якій утримували декілька десятків прихильників SdP, котрі були заарештовані за контрабанду зброї через німецько-чехословацький кордон. Такі групи були частиною німецької диверсійної діяльності в Чехословаччині.

З другої половини 1930-х років німецькі агенти вербували місцевих громадян для ведення підривної діяльності – спорадичних погромів, терористичних актів, контрабанди зброї чи пропаганди.

Зазвичай перебіжчики, котрі формально залишалися громадянами Чехословаччини але симпатизували Райху, проходили вишкіл під керівництвом офіцерів SA, SS та Вермахту. Після цього поверталися через кордон в "судетські" області Чехословаччини.

Під час кульмінації "Судетської кризи" Адольф Гітлер легалізував ці загони, видавши 17 вересня наказ про формування Sudetendeutsches Freikorps, (SdFK). Саме ці загони "самооборони місцевого населення", котрі складалися як з місцевих жителів, так і приїжджих німців з Райху, протягом вересня 1938 року стали головною ударною силою нацистської агресії проти Чехословаччини.



Нюрнберг

"Чехословаччина – це штучно створена держава. Єдина мета котрої, в разі можливої війни бомбардувати німецькі промислові об'єкти! … Страждання судетських німців є невимовним. За кожен прояв своєї народної волі їх переслідують як тварин.

Райх не стерпить таких утисків. Існують також німецькі інтереси, які ми будемо боронити будь-якою ціною. … Німці в Чехословаччині не є ані безборонними, ані покинутими!"

 
З'їзд нацистів в Нюрнберзі 
Джерело: mobilisace1938.cz

Абсурдні і вульгарні звинувачення Адольфа Гітлера гриміли на арені в Нюрнбергу. Фюрер постійно повторював цілковито неправдиві твердження про утиски німецької меншини в Чехословаччині, грубо ображав чехів і особисто президента Едварда Бенеша.

Екзальтований стиль виступу Гітлера знаходив відгук в його слухачів не лише в Нюрнберзі, але й в самій Чехословаччині. Промову Фюрера транслювали по радіо, і в прикордонних районах сусідньої країни прихильники SdP із захопленням сприймали слова Гітлера.

Фюрер виступав довго і пристрасно, сипав погрозами та образами, проте чітко сформульованого заклику до війни чи повстання, попри очікування, в Нюрнберзі так і не пролунало. Все ж, місцеві диверсанти сприйняли промову свого лідера як заклик до повстання.

Ввечері 12 вересня, після промови Фюрера, "генляйнівці" рушили вулицями міст та сіл в прикордонних районах Чехословаччини. Демонстранти громили єврейські та чеські магазини. Малочисельні поліціанти, котрі траплялися на шляху генляйнівців не мали жодних можливостей протистояти натовпу.

Безпеку в прикордонних областях ще з травня мала також забезпечувати спеціальна Гвардія оборони держави (Stráž obrany státu, SOS), проте й ці підрозділи не були достатньо озброєними та чисельними для протистояння повстанцям.

Протягом ночі безпорядки розширювалися по всьому регіону. У різних містах прихильники SdP захоплювали поштамти, митницю та місцеві адміністрації. Прапори Чехословаччини зривали і на їхнє місце вивішували нацистську символіку.

Поліція, яка опинилася в меншості проти часто озброєних генляйнівців, піддавалася фізичним нападам. Вночі з 12 на 13 вересня з'явилася інформація про перші жертви – четверо чехословацьких поліцейських було вбито, понад 20 викрадено та вивезено до Німеччини.

Ситуацію ускладнював той факт, що для місцевої поліції все ще діяла заборона "першого пострілу", використовувати зброю поліція могла лише для самооборони. Від ранку 13 вересня сутички тривали в усій прикордонній зоні.



У місті Вейпрти (Weipert) місцеві німці за допомогою диверсантів захопили вокзал, адміністрацію митниці та пошту. Драматичний бій між чехословаками та агентами Freikorps відбувся в містечку Габартов.

Генляйнівці намагалися захопити місцеву адміністрацію та вивісили на будівлі прапори SdP замість державних прапорів. Місцеві поліціанти разом із прикордонниками відкрили вогонь – внаслідок перестрілки загинуло щонайменше восьмеро людей.

В інших містах відбувалися аналогічні напади – кількість жертв обчислювалась десятками. Значну кількість чехословаків, євреїв та німців, котрі були противниками нацистів, хапали та перевозили за кордон де віддавали в руки нацистам. Близькість кордону з агресором сприяла постійній міграції – терористів, зброї та заручників. Здавалося, що катастрофи вже не уникнути.

Було б перебільшенням вважати, що заворушення в прикордонних містах стали несподіванкою для чехословацької влади. Ще за декілька днів до початку заворушень на Празькому Граді отримували повідомлення, про те, що німецькі диверсанти готують сутички. За два дні до нюрнберзької промови Гітлера президент Едвард Бенеш звернувся до свого народу через радіоприймачі:

"Я звертаюся до вас з усією відповідальністю: передусім нам йдеться про відновлення довіри між обома найбільшими народами республіки та про забезпечення миру, спокою та розвитку всередині держави. Тому в ці неспокійні часи, ми будемо працювати над збереженням миру не лише в нашій країні та Європі, але й для збереження миру в своєму місті, селі, своєму полі, майстерні чи родині.

Не лише я на своїй посаді маю обов'язок працювати задля миру, не лише урядовці на своїх посадах та політичні діячі більшості та меншості. Звичайно, вони передусім. Але передусім кожен громадянин на своєму місці повинен так чинити. Кожен з вас, в ситуації, що сьогодні склалася, повинен проявити свої добрі наміри, уникати інцидентів та сутичок і таким чином служити миру.

Будь-який неспокій, провокування сутичок – це не лише загроза миру в нашій країні, але й для миру в цілій Європі. Тому я закликаю всіх чехословаків, всіх німців в нашій країні, всі інші народи нашої республіки, без огляду на національність чи політичні погляди … я звертаюся до всіх громадян, до всього народу.

Ніколи ще відповідальність кожного з вас не була настільки великою, як зараз. Будьте спокійними, будьте розсудливими, зберігайте міцні нерви. … Покажіть світові, що ніхто з нас не бажає нести відповідальність за зростання напруги в Європі…

Я знаю, що державна влада нашої республіки повинна мати і має достатньо сили для забезпечення дисципліни та порядку в нашому суспільстві…

Я непохитно вірю в нашу державу, в її силу, її витривалість, її чудову армію. В її дух та відданість всього нашого народу. Я знаю, що з усіх сьогоднішніх проблем наша держава вийде переможцем. Нехай в нас усіх буде впевненість та віра …. Ми повинні бути готовими до жертв, але залишаймося оптимістами навіть в найважчі часи."

 
Звернення Едварда Бенеша до народу, 10 вересня 1938 року 
Джерело: mobilisace1938.cz

Саме згідно цих слів президента діяла чехословацька влада. У Празі зуміли перехопити ініціативу. 13 вересня уряд Мілана Годжі разом з президентом Едвардом Бенешом оголосив воєнний стан в прикордонних районах.

До кордону з Німеччиною рушили танки, броньовані автомобілі та кадрові військові. У зонах конфлікту де-факто почалися воєнні дії. Генляйнівці стрімко втрачали контроль над ситуацією. Лідери SdP висунули ультиматум, вимагаючи, щоб Прага відкликала своїх військових. Президент Бенеш навіть не вважав за потрібне реагувати.

Чехословацька армія та уряд діяли жорстко та швидко – протягом двох днів поки точилися бої, суд виніс рішення про заборону діяльності SdP, а всіх партійців позбавили імунітету. Конрад Генляйн разом з соратниками втік до Німеччини, а чехословацька армія фактично взяла під контроль бунтуючі міста.

Подальші переговори втрачали будь-який сенс. Конрад Генляйн вже наступного дня після втечі до Німеччини публічно заявив, що "судетські німці не будуть жити з чехами в одній країні" та закликав Гітлера приєднати прикордонні райони Чехословаччини до Райху.

У Берліні розгніваний Фюрер скликав наради військових та видав наказ про організацію Freikorps. З певним полегшенням збирав свої речі в Празі й Уолтер Рансімен – його присутність в країні, в котрій ось-ось мала розпочатись війна, втрачала сенс. Тому прем'єр Невіл Чемберлен відкликав лорда додому.

Дипломати в столиці Чехословаччини очікували початок бомбардувань з дня на день. Водночас,Чемберлен вважав, що ще не все втрачено, що саме він є останньою надією на збереження миру в Європі. Прем'єр-міністр Великобританії, котрий до середини вересня 1938 року тримався в тіні та лише роздавав інструкції, вирішив взяти ситуацію у власні руки.

 
Президент Едвард Бенеш з військовими, вересень 1938 
Джерело: reflex.cz



"План Z"

69-річний Невіл Чемберлен вперше в житті сидів на борту літака. Борт летів з Лондона до Мюнхена, де на прем'єр-міністра вже мав чекати особистий потяг до Берхтесґадену, неофіційної резиденції Фюрера.

Поїздка була власною ініціативою британського прем'єра, про яку знало лише вкрай обмежене коло осіб. В останню мить прем'єр повідомив свого французького колегу Едуара Даладьє. Француз підтримав ідею Чемберлена – особиста зустріч з Гітлером видавалась останньою можливістю уникнути повномасштабної війни.

Французький уряд був в цьому чи не найбільш зацікавленим – французів обтяжували союзницькі зобов'язання щодо Чехословаччини. Попри войовничу риторику, вступати у війну в центральній Європі французька влада не мала жодного бажання.

Президента Чехословаччини Едварда Бенеша Чемберлен взагалі не повідомив про переговори з Гітлером. Коли про поїздку довідався посол Чехословаччини у Великобританії Ян Масарик, він відправив до Праги в'їдливу телеграму:

"Боюсь, що стареча амбіція Чемберлена стати миротворцем Європи буде його спонукати до успіху за будь-яку ціну. А такий успіх можливий лише за наш рахунок".

 
Посол Чехословаччини у Великобританії Ян Масарик 
Джерело: ceskatelevize.cz

Масарик не помилявся. При першій ж зустрічі з Адольфом Гітлером 15 вересня Невіл Чемберлен допустив катастрофічний дипломатичний промах:

"Особисто я не маю нічого проти від'єднання судетських німців від решти Чехословаччини за умови, якщо будуть залагоджені усі практичні проблеми. Але я повинен порадитися зі своїми колегами. Тоді ми могли зустрітися ще раз."

Така щедрість, здавалося, стала несподіванкою навіть для самого Гітлера. Протягом останніх місяців саме чинник можливого втручання Великобританії та Франції був чи не головним стримуючим фактором проти відкритого німецького вторгнення в Чехословаччину. Тепер Фюрер розумів, що погрози Заходу були блефом.

Водночас, Чемберлен жодним чином не згадував про участь чехословацької сторони, що цілком задовольняло Гітлера. Для Райху така відвертість Чемберлена була дипломатичною перемогою без бою. Проте не лише Гітлер був задоволений зустріччю.

Коли наступного дня літак Чемберлена приземлився в аеропорту Гестонна заході Лондона, прем'єр був щасливий. Його план працював, залишилася "дрібниця" - переконати Бенеша віддати чехословацькі території Райху.



Ультиматум

Чемберлен скоординував подальші дії з французьким урядом, в якому окрім прем'єр-міністра Даладьє одну з ключових ролей відігравав міністр закордонних справ Жорж Бонне.

Він відкрито заявляв, що "без Британії Франція нічого не робитиме для Чехословаччини" незважаючи на союзницький договір, і просив Британію "витягти Францію з цього договору".

 
Прем'єр-міністр Франції Едуар Даладьє 
Джерело: pinterest.fr

Співпраця французьких та британських дипломатів втілилась у спільній ультимативній ноті, котра потрапила на стіл президенту Бенешові 19 вересня. "Союзники" вимагали від президента Чехословаччини поступитися територіями, в яких переважало німецьке населення, на користь Райху.

Посли обох країн наголошували, що очікують відповіді до вечора наступного дня. Чехословацький уряд та президент Бенеш опинились в нечуваній навіть для тогочасної Європи ситуації.

О восьмій годині вечора міністр закордонних справ Каміл Крофта передав офіційну відповідь послам обох країн – Чехословаччина відмовилась прийняти ультиматум.

Непоступливість Едварда Бенеша викликала обурення у Франції та Великобританії. Недалекоглядність західних дипломатів вражала, проте значна частина політиків на Заході була переконана, що поступки Гітлерові справді зупинять війну.

Дехто з них не мав таких ілюзій, проте пожертвувати територіями Чехословаччини задля того, щоб їхні країни не мусіли з дня на день вступати у війну, видавалося їм виправданим.

Чемберлену потрібна була швидка та позитивна відповідь перед наступною зустріччю з Адольфом Гітлером. Тому реакція британців та французів була швидкою та ультимативною.

О другій годині в ночі на 21 вересня в кабінеті президента Бенеша сиділи двоє дипломатів – французький посол Леопольд Віктор де Лакруа та його британський колега Безіл Ньютон. Британський посол поклав на стіл президента новий лист:



"На думку уряду Її Величності, відповідь чехословацького уряду не відповідає критичності ситуації, яку мали вирішити попередні британсько-французькі пропозиції.

У разі, якщо б уряд оприлюднив таку відповідь, на переконання уряду Її Величності, це б спровокувало негайне німецьке вторгнення. Тому уряд Її Величності пропонує чехословацькому урядові відкликати свою відповідь, та як найшвидше підготувала нову відповідь, котра б враховувала реалії, що склалися.

Англо-французькі пропозиції, на нашу думку, становлять єдину можливість, як запобігти німецькому вторгненню. Опираючись на теперішню відповідь, уряд Її Величності не мав би жодних надій на позитивний результат переговорів під час других відвідин пана Гітлера, і пан прем'єр-міністр був би змушений скасувати приготування до цієї зустрічі.

Тому уряд Її Величності просить чехословацький уряд, щоб він швидко та тверезо діяв перед тим, як створить ситуацію, за яку уряд Її Величності не зможе нести відповідальність. …

У разі, якщо чехословацька влада, проаналізувавши ситуацію ще раз, відчуватиме обов'язок відхили нашу пораду, вона може діяти так, як вважатиме за потрібне, щоб протистояти ситуації, яка виникне."  

Едвард Бенеш був досвідченим дипломатом, колишнім міністром закордонних справ і добре розумів дипломатичну мову – стиль та зміст цього послання не залишав місця для сумнівів. Французький посол додав, що в разі відмови, саме Чехословаччина буде нести відповідальність за ризик початку війни:

-         "За таких умов французький уряд не міг би надавати Вам допомогу, оскільки вона б не була дієвою."

-         "Уряд Її Величності за таких умов також не може взяти на себе відповідальність."

-         "Це ж ультиматум!"

-         "В жодному разі, це лише поради"

Через декілька хвилин посли залишили президента Бенеша на самоті. Чехословацький лідер був спустошений – попри союзні договори, дружні відносини між країнами та войовничу риторику, допомоги очікувати було не варто. Його держава залишалась сам на сам з могутнім та агресивним суперником.

 
"Судети" в 1938 році 
Джерело: wissen.de

Пожертвувати декількома областями, які попри все, мали вкрай важливу економічну та оборонну роль, здавалося єдиним можливим виходом із ситуації. Зранку того ж дня чехословацький уряд прийняв ультимативну ноту своїх союзників. Невіл Чемберлен міг знову навідатися до Фюрера.



Бад Ґодесберґ

На другу зустріч з Гітлером Чемберлен їхав в неоднозначному настрої. Якщо ще тиждень тому він радів цілковитій підтримці своєї миротворчої місії, протягом тижня настрої почали поступово змінюватись.

Попри все ще переважаючий пацифізм в суспільній думці, все виразніше відгукувалися голоси про несправедливість тиску на Чехословаччину та умиротворення агресора. Навіть власний уряд не підтримав пропозицію свого прем'єра, згідно якої Чемберлен хотів запропонувати Гітлерові невідкладне приєднання чехословацького прикордоння.

Проте головного Чемберлен за цей тиждень таки досягнув: він примусив чехословацький уряд погодитись на здачу території, а отже, виконав головну вимогу Гітлера.

Тому британський прем'єр, входячи в зал готелю Dreesen в Ґодесберзі, де його вже очікував володар Райху, почувався впевнено та оптимістично. На його думку, залишалося лише владнати формальності переходу територій. Проте Адольф Гітлер був іншої думки.

"На жаль, попередніх домовленостей вже неможливо дотримуватись. … Чехословаччина це держава, котра немає ані історії, ані традиції, ані умов для існування".

Гітлер раптово почав перейматися й іншими національними меншинами і заговорив про утиски поляків та угорців в Чехословаччині. На його переконання, досягнутих домовленостей вже було недостатньо. Фюрер мав готовий меморандум, який передбачав передачу "судетських" областей Чехословаччини до 1 жовтня – у тижневий термін.

 
Зустріч Невіла Чемберлена та Адольфа Гітлера в Бад Ґодесберзі 
Джерело: theguardian.com

Чемберлен не приховував роздратування. Прем'єр щиро вважав, що досягнув успіху в своїх дипломатичних ініціативах, і нові вимоги Гітлера видавалися йому безпідставними.

Перемовини продовжилися й наступного дня. Попри незадоволення британського лідера, Гітлер наполягав на своїх пропозиціях. Текст меморандуму, разом із картою "нової" Чехословаччини, Чемберлен забрав із собою в Лондон.

У Лондоні пропозиції Фюрера озвучили чехословацькому послу Янові Масарику. Міністр закордонних справ, лорд Галіфакс скрушно констатував, що "британський уряд не може радити чехословакам прийняти німецькі вимоги". Водночас, жодної допомоги теж обіцяти не міг.

Британські лідери, які ще тиждень тому ультимативно вичавлювали поступки чехословаків, були цілком безпорадними перед натиском Гітлера. Після перемовин з Чемберленом, Масарик відправив до Праги розгнівану телеграму:

"Яке нещастя, що цей дурний та погано проінформований чоловік є англійським прем'єром. Я переконаний, що довго він вже ним не буде."

Дипломатичні потуги Невіла Чемберлена обернулися повним фіаско. Європа готувалась до війни.



"Народ святого Вацлава…"

Ще під час переговорів Гітлера з Чемберленом, між дипломатичними службами всіх зацікавлених країн почалося жваве листування. Ввечері 23 вересня Президент Бенеш отримав повідомленняз Великобританії – уряд Її величності більше не протестував проти мобілізації в Чехословаччині. Аналогічну заяву зробив й французький посол.

Обнадійливим був і той факт, що ще протягом того ж дня міністр закордонних справ Великобританії лорд Галіфакс звернувся телеграмою до делегації в Ґодесберзі, із запитанням, чи не варто Британії розпочати превентивні заходи на випадок воєнних дій.

О пів одинадцятої вечора 23 вересня з радіоприймачів по всій Чехословаччині пролунав указ президента про всезагальну мобілізацію. Всі чоловіки віком до сорока років повинні були зголоситися до військових комісаріатів. Біля резиденції президента відбулися численні мітинги на підтримку мобілізації.



У найкоротший термін чехословакам вдалося мобілізувати понад 1,5 мільйона чоловік на військову службу. Суспільство підтримувало рішучість свого Президента і його бажання боронити країну.

Попри значну перевагу Німеччини в людських та технічних ресурсах, закордонні спостерігачі зауважували, що мобілізація в Чехословаччині проходить гладко та навіть перевищує очікувані плани. Чехословаки були готові дати бій сильнішому супернику.

Після консультацій з президентом Бенешом Ян Масарик передав офіційну відповідь уряду Великобританії, в якій сформулював й загальний настрій чехословаків:

"Мій уряд мене просить, щоб я урочисто заявив, що вимоги пана Гітлера є цілковито та абсолютно неприйнятними для нашого уряду. Мій уряд вважає своїм обов'язком дати відсіч цим новим та жорстоким вимогам. І з Божою поміччю ми так і вчинимо. Народ святого Вацлава, Яна Гуса та Томаша Ґарріґа Масарика не буде народом рабів".



Польське питання

За кульмінацією "судетської кризи" уважно спостерігали в сусідній Польщі. Польська влада вичікувала слушного моменту для отримання власних зисків. Після 20 вересня уряд надсилав в Прагу дипломатичні ноти, котрі вимагали, аби чехословаки "дотримувалися щодо польської меншини таких ж принципів, як й щодо німецької меншини".

Поступовий тиск на питання Тєшінської області зростав. Для Польщі момент був обраний ідеально – президент Бенеш, який знаходився під постійним тиском західних союзників та в очікуванні німецького вторгнення, навряд чи мав достатньо ресурсів для протистояння польським вимогам.

26 вересня Бенеш надіслав листа польському президентові Іґнаци Мосціцкому, з фактичною пропозицією перегляду чехословацько-польського кордону. Проте риторика польського уряду звучала все більш ультимативно. Малоефективними були й попередження Британії та Франції, котрі застерігали поляків від використання сили.



"Миротворча" діяльність Заходу давала зрозуміти, що в разі агресивних дій Польщі, вони не втручатимуться. На деякий час Польщу зумів втихомирити СРСР, пригрозивши Польщі виходом із договору про ненапад. Проте польський уряд не відкинув ідеї отримати власні зиски із турбулентності в Чехословаччині. Військова підготовка до окупації Тєшінської області тривала від початку осені.



Далека країна

Невіл Чемберлен не приховував розчарування через авторитарну поведінку Гітлера. Британський прем'єр вважав, що йому практично вдалося вирішити "судетську проблему" і гарячкове бажання Фюрера отримати чехословацьке прикордоння негайно, до 1 жовтня, видавалося йому цілком безпідставним.

27 вересня в Лондоні відбувалися перші превентивні заходи на випадок воєнних дій – люди копали окопи, містянам видавали протигазові маски. Цього ж вечора прем'єр-міністр звернувся до народу із радіозверненням, висловивши домінуючу думку свого народу:

"Наскільки жахливим, фантастичним та неймовірним є факт, що ми повинні копати окопи та приміряти газові маски лише через суперечку в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо. Здається цілковито неймовірним, що проблема, яка по-суті вже була вирішена, призведе до війни."

Гнітюча атмосфера війни, що насувалася на Європу, так само як і прагматичне сприйняття "далекого народу, про який ми нічого не знаємо" цілковито деморалізувала західних політиків. Все ж, Чемберлен не втрачав надії. Ідея спробувати ще раз, "умиротворити" Гітлера будь-якою ціною та уникнути війни, не покидала британського прем'єр-міністра.



Конференція

Думка про конференцію, котра б остаточно владнала "чехословацьку проблему" висіла в повітрі. Чемберлен був не єдиним, хто працював над її втіленням. На другому кінці океану, президент США Франклін Делано Рузвельт теж захопився такою ідеєю.

26 вересня Рузвельт надіслав телеграми Гітлерові, Чемберленові, Даладьє та Бенешові із закликом знайти порозуміння. Едвард Бенеш був розчарований позицією американського президента, адже Рузвельт не розрізняв хто є агресором, а хто жертвою в конфлікті. Водночас активність Рузвельта стала ще однією соломинкою, за котру намагався вхопитися чехословацький уряд перед лицем агресора.

Наступну телеграму 28 вересня американський президент надіслав Беніто Муссоліні. Рузвельт небезпідставно вважав, що Дуче зможе вплинути на Гітлера та вмовити його відкласти напад.

Зрештою, мова йшла лише про технічні деталі передачі територій, на Заході були переконані, що застосування сили з боку Німеччини спровокує відповідь Чехословаччини, в котрій повним ходом йшла мобілізація. Необхідно було швидко щось робити, і Муссоліні видався фігурою, котра може вплинути на ситуацію.

 
Адольф Гітлер та Беніто Муссоліні 
Джерело: historytoday.com

Така ж думка виникла й у Невіла Чемберлена. За збігом обставин, в той же день, 28 вересня, Муссоліні отримав лист британського прем'єра аналогічного змісту. Британські та французькі дипломати обіцяли для Німеччини максимальні зиски в разі, якщо Гітлер погодиться на подальші переговори та участь в конференції.

До сьогодні залишається спекулятивним запитання, чи справді Німеччина була готова до вторгнення в Чехословаччину 1 жовтня 1938 року. У будь-якому разі, одностайності серед керівництва Райху не було: якщо Йоахім фон Ріббентроп був налаштований агресивно, то Герман Ґерінґ на миттєву військову операцію дивився скептично.

Адольф Гітлер, який приймав рішення одноосібно, у всякому разі назовні притримувався войовничої риторики погрожуючи "миттєво знищити чехів". Проте Муссоліні був переконливим – на його прохання відкласти мобілізацію та продовжити переговори, Фюрер, зрештою, відповів ствердно.

Невіл Чемберлен саме виступав з драматичною промовою в британському парламенті, у якій констатував, що "Європа знаходиться в ситуації, схожій на 1914 рік". Під час паузи в майже годинній промові, Джон Саймон, котрий сидів біля прем'єра в парламенті, передав йому невеличку записку. Прем'єр-міністр пробігся поглядом по рядках і емоційно звернувся до парламенту:

"Це ще не все. Я повинен парламенту сказати ще дещо. Щойно я отримав повідомлення від пана Гітлера із запрошенням завтра зустрітися в Мюнхені. Він також запросив пана Муссоліні та пана Даладьє. Пан Муссоліні прийняв запрошення, і я не маю сумнівів, що пан Даладьє його також прийме. Мабуть, я не мушу казати, якою буде моя відповідь."

Британський парламент вибухнув оплесками. Захвату депутатів не було меж, адже раптово мир видавався знову можливим. Зовсім іншої думки панували в Чехословаччині, чию долю мали незабаром вирішити в Мюнхені.



"Про нас без нас"

В робочому кабінеті Фюрера в його мюнхенському палаці навколо низького журнального столику сиділо дев'ятеро людей. Гітлера та Муссоліні супроводжували міністри закордонних справ, Невілу Чемберлену допомагав його найближчий порадник Гораціо Уілсон, разом з прем'єром Франції Едуаром Даладьє на конференцію прибув Алексіс Лежер. Дев'ятим за столиком був перекладач Пауль Шмідт.

 
Мюнхенська конференція: Невіл Чемберлен, Едуар Даладьє, Адольф Гітлер, Беніто Муссоліні

На конференцію не запросили представників СРСР, оскільки Гітлер, цілком очевидно, не стерпів би їхньої присутності. Певний час дискутувалася можливість запрошення чехословацької сторони. Проте конференція була покликана забезпечити швидкий та чіткий результат, а в разі участі чехословаків "союзники" побоювалися довгих переговорів та затягування часу.

Зрештою, двоє чехословацьких дипломатів – Войтєх Мастний та Губерт Масаржік приїхали до Мюнхена. Проте лише в якості консультантів та для можливого уточнення "технічних деталей".

На саму конференцію їх не запросили, чехословаки повинні були принизливо очікувати вердикту у своїх кімнатах в готелі Regina. В аеропорту дипломатів зустрічали гестапівці. Вони ж чатували під дверима їхніх готельних номерів.

Перебіг конференції був швидким. Британський дипломат Айвон Кіркпатрік, котрий теж був присутній в резиденції Адольфа Гітлера, лаконічно описав конференцію:

"Це була групка смертельно переляканих людей, котрі не відчували найменшого докору сумління через четвертування свого союзника".

Муссоліні запропонував "власний" план, котрий насправді за день до цього написав Ґерінґ зі своїми помічниками. План передбачав поступову передачу частин чехословацької території під контроль Райху та швидке переселення всього чехословацького населення.

Гітлер вимагав, щоб союзники гарантували, що чехословацький уряд передасть території з усіма промисловими ресурсами та військовою технікою. Саме в цих регіонах знаходились укріплення, які чехословаки будували протягом минулих років.

Це все Фюрер хотів отримати протягом найближчих тижнів, таким чином оголивши Чехословаччину для подальшого наступу. Ніхто із "союзників" не заперечував. Через декілька років, вже перебуваючи під судом в Нюрнберзі, Ґерінґ констатував, що "по-суті, долю Чехословаччини вирішили за три години".

 
Герман Ґерінґ під час Нюрнберзького трибуналу 
Джерело: history.com

Після невеликої перерви, коли делегати роз'їхались по своїх готелях, щоб детальніше ознайомитись із "планом Муссоліні", переговори продовжились ввечері того ж дня, 29 вересня.

Свої підписи усі учасники конференції поставили під Мюнхенським договором близько другої години ночі.

Тієї ж ночі один з членів британської делегації, Френк Ештон-Ґваткін, зустрівся в готелі з чехословацькими дипломатами. Мастний та Масаржік отримали карту Чехословаччини, на якій були визначені території, котрими їхня країна мала поступитися на користь Райху.

"Даруйте, з Гітлером справді вкрай важко вести переговори" знизив він плечами перед шокованими чехословаками.

Слідувала коротка зустріч Мастного та Масаржіка з Невілом Чемберленом. Британський прем'єр не приховував своєї втоми, він вважав, що добряче попрацював, і надмірні переговори видавалися йому зайвими.

Чехословацьких дипломатів повідомили, що схвалення чи підтвердження мюнхенського договору урядом Чехословаччини не передбачається. Підписи чотирьох лідерів країн вважаються достатньо авторитетними, і жодних подальших переговорів чи затверджень не передбачено.

Мовляв, в разі заперечень, Чехословаччина "може спробувати самотужки вирішити всі питання з Німеччиною". Масаржік та Мастний могли їхати додому – прихопивши із собою принизливий договір для своєї країни та карту, котра фіксувала понівечення їхньої держави.

 
Адольф Гітлер підписує Мюнхенський договір 
Джерело: brewminate.com


Зрада

"Це нечувано, просто нечувано! Жахливо! Ось така зрада Франції! Вони нас повністю зрадили!"

Президент Едвард Бенеш сидів за столом у своєму кабінеті на Празькому Граді. Не можна сказати, що підписання Мюнхенського договору стало цілковитою несподіванкою для керівництва Чехословаччини, адже перед конференцією уряд отримав карту, згідно якої мала відбутися передача територій.

Проте "союзники" не врахували жодної компромісної пропозиції чехословаків. Передача мала відбутися в найкоротші терміни. Економічно країні загрожував крах, адже значна частина промисловості знаходилась саме у відібраних Гітлером територіях.

Окрім цього, до Райху мали відійти усі військові укріплення на заході країни. Чехословаччина залишалась оголеною перед майбутньою агресією. У тому, що Фюрер не зупиниться після приєднання прикордонних територій, в Празі мало хто сумнівався.

Протягом цілого дня тривали консультації. Засідання депутатів, уряду, наради в Президента. Едвард Бенеш швидко взяв себе в руки – в першій половині дня він зустрівся з міністрами та військовими. На зустрічі в уряді були присутні генерали Крейчі та Гусарек, для оцінки військової ситуації.

З військової точки зору ситуація виглядала безнадійно – саме 30 вересня зранку, коли керівництво країни знаходилось в шоковому стані від підписання Мюнхенського договору, в Прагу прийшов ще один ультиматум – Польща вимагала негайної передачі області навколо міста Тєшін.

Генерал Крейчі міг лише констатувати, що в разі відмови від Мюнхенського договору, Чехословаччина опиниться під нападом Німеччини та Польщі, генерал не виключав агресії з боку Угорщини. Допомоги не варто було очікувати з будь-якого боку.

Кінцева нарада під головуванням президента Едварда Бенеша тривала не більше, як пів години. Президент мусів констатувати, що відмовитись від Мюнхенського договору означало б самогубство: "У разі, якщо ми відмовимось, ми б воювали з честю. Але ми б втратили незалежність, а наш народ би стерли з лиця землі."

 
Генляйнівці зривають прикордонні стовпи Чехословацької республіки, 1938 рік 
Джерело: novarepublika.cz

У судетських областях почалася швидка евакуація населення. Сусіди Чехословаччини не втратили своєї нагоди. Вже 2 жовтня польська армія перейшла чехословацький кордон та розпочала окупацію Тєшінського регіону. Рівно через місяць в результаті Віденського арбітражу Угорщина окупувала значну частину тогочасної Підкарпатської Русі.

"Ми нікого не зрадили, але всі зрадили нас. Нас не переміг Гітлер. Нас перемогли наші друзі".

 

Карта Чехословаччини після Мюнхенського договору та Віденського арбітражу в 1938 році 

Джерело: moderni-dejiny.cz


***

Під час Мюнхенської конференції Чемберлен попросив Гітлера підписати ще один короткий документ – спільну заяву, що Німеччина та Великобританіябільше ніколи не будуть воювати один проти одного. Гітлер, звичайно ж, одразу погодився.

Саме цим папірцем з підписом нацистського лідера Чемберлен розмахував в лондонському аеропорту по поверненні додому. Прем'єр-міністр Великобританії тримав в руках документ і запевняв: "Я привіз мир для нашого віку!".

 

Невіла Чемберлена вітали як героя, Європа святкувала настання миру.

До початку Другої світової війни залишалося менше року.

"Месники" на горі Монастир

Справа могили "Месників" з УПА, яка кількакратно була нищена польськими вандалами, сплила під час переговорів президента України Володимира Зеленського та Польщі Анджея Дуди 12 жовтня 2020 року. Про акти вандалізму чимало писали в українських медіа. А от про саму подію, яка довела до трагічної загибелі в одному бою такої великої кількості повстанців — рядовому читачеві відомо небагато. Тож ми розповідаємо дещо детальніше про цей найтрагічніший бій УПА на Закерзонні

Список розстріляних українців у Сандармоху

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Українськими місцями чеської пам’яті

Празьку вулицю Соколовську та українське село Соколове під Харковом відділяють близько півтори тисячі кілометрів, однак минуле століття зв’язало ці дві віддалені локації значно міцніше, ніж то виглядає на перший погляд

Ольга Ільків, зв'язкова Романа Шухевича

Оля опинилася перед вибором – ковтнути ампулу з отрутою і видати ворогам важливу адресу, чи ковтнути адресу і пережити тортури. Вона вибрала друге