Спецпроект

Мер Луцька заветував вулицю імені Юлії Тимошенко

Міський голова Луцька Микола Романюк заветував рішення Луцької міськради про перейменування однієї з вулиць на честь Юлії Тимошенко.

Про це повідомляє УП з посиланням на відділ інформаційної роботи міськарди Луцька.

Відповідне розпорядження мер підписав пізно ввечері в середу, "враховуючи  пропозиції Громадської ради та численні скарги лучан на відсутність консультацій з ними".

В повідомленні також зазначається, що згідно Статуту міста "найменування та перейменування територіальних об`єктів міста - вулиць, провулків, майданів і парків тощо - здійснюються міською радою за результатами проведення консультативного опитування мешканців міста".

Як відомо, Луцька міськрада 17 серпня перейменувала одразу 27 вулиць. Серед них - вулиця Лазо, яка носитиме ім'я екс-прем'єра Юлії Тимошенко.

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.