На Нобелівську премію миру висували Сталіна, Гітлера і Миколу Другого

На сайті Нобелівських премій з'явився список претендентів, яких висували на премію миру в період з 1901 по 1950 роки, але які її не отримали. Там можна побачити неабияких миротворців - Сталіна, Гітлера, Миколу Другого і Муссоліні.

Про це повідомляє ТСН.

За правилами комітету, імена номінантів тримаються в секреті півстоліття.

Судячи з цієї публікації, свого часу на премію миру висувалися Йосип Сталін (навіть двічі - в 1946 і 1948 роках), Адольф Гітлер (в 1939-му) і Беніто Муссоліні.

Українці зробили рекламу горілки з Гітлером і Сталіним (ФОТО)

Пропонували і Вінстона Черчилля, але замість цього він отримав в 1953-му році премію з літератури за свої мемуари.

У різні роки розглядалися також кандидатури Льва Толстого, Еріха Марія Ремарка, Миколи Реріха, а також Миколи Другого.

За даними офіційного сайту, на сьогодні серед лауреатів премії миру налічується 97 осіб, серед них 12 жінок і 20 організацій.

Цього року в списку претендентів на винагороду - 241 кандидат, 53 з яких є громадськими і міжнародними організаціями.

Церемонія вручення Нобелівських премій проходить у Стокгольмі й Осло в день смерті засновника винагороди Альфреда Нобеля - 10 грудня. 

Стус і Нобель: демістифікація. Поета не стільки висували на премію, скільки говорили

У минулому 2010 році Нобелівську премію миру присудили китайському дисиденту Лю Сяобо, однак вручити її так і не змогли - він перебуває у в'язниці, і Пекін не погодився відпустити його на вручення Нобеля. У 2009 році премію миру отримав президент США Барак Обама з формулюванням "за величезні зусилля з укріплення міжнародної дипломатії і співпраці між народами".

У 2008 році премію миру отримав фінський дипломат Марті Ахтісаарі, який від імені ООН займався врегулюванням конфлікту у Косово, що завершилося проголошенням незалежності колишнього регіону Югославії та Сербії.

У 2007 році Нобеля в цій номінації отримав віце-президент Альберт Ґор - один із опонентів Джорджа Буша-молодшого, який потім підтримував Обаму.

В 1971 році "літературна" Нобелівка дісталася поету Пабло Неруді, який у молоді роки допомагав зникнути від мексиканського правосуддя Давіду Сікейросу - керівнику терористичної групи, котра здійснила невдалий замах на Лева Троцького.

Згідно зі статутом Нобелівського фонду, висувати кандидатів можуть не тільки самі члени комітету, а й представники парламентів і урядів різних країн, члени Міжнародного арбітражного суду в Гаазі, професори університетів в області політики, юриспруденції, історії та філософії, а також самі лауреати премії.

Нагадаємо, Нобелівська премія миру за 2011 рік присуджена сьогодні відразу трьом жінкам-правозахисницям.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.