Спецпроект

Про Голодомор, громадянську свідомість, Зеленського і Муму

В тримільйонному місті вражаюче мало людей готові виділити якусь годину часу, щоб разом вшанувати загиблих у найбільшій в українській історії трагедії. І це – діагноз.

 

"Історична Правда" републікує цій текст, що розміщений на Facebook-сторінці автора, із його люб'язного дозволу.

Кілька речей учора прикро вразили.

По-перше, біля меморіалу Голодомору було як ніколи мало людей. Буквально кілька сот. З 2006 року, коли було ухвалено Закон про Голодомор, приходжу на жалобні акції у Києві щороку, тож можу стверджувати це напевне.

В тримільйонному місті вражаюче мало людей готові виділити якусь годину часу, щоб разом вшанувати загиблих у найбільшій в українській історії трагедії. І це – діагноз.

Так само як і традиційно мізерна кількості вікон, у яких учора були запалені свічки. Можливо, 1-2 на сотню помешкань або в кращому разі кількадесят тисяч у величезному мегаполісі.

Іншим – по барабану, хоча йдеться не про абстрактні мільйони загиблих. Майже кожен втратив у 1932-33 своїх родичів, а наслідки геноциду зачепили всіх.

По-друге, вразила нездатність політиків розрізняти партійне (часткове) й державне (спільне). Мало того, що представники деяких партій навмисне прийшли до Меморіалу не на початок заходів о 15.00 і навіть не на хвилину мовчання о 16.00, а пізніше і підкреслено окремо.

Так дехто взагалі додумався провести о 16 годині паралельний захід на Михайлівській площі. Не додатковий захід до чи після загальнонаціонального, щоб бути біля Меморіалу разом з усіма.

Ні, вони навмисне зробили власну акцію саме на цей час в іншому місці. Аби лише не бути на одному заході з Зеленським. І це роблять люди, які апелюють до національної єдності.

І, по-третє, власне, промова президента. Безумовно, добре, що президент Зеленський дотримався традиції, яку порушував лише Янукович, і прийшов на Меморіал, особисто оголосивши хвилину мовчання. Якби він цього не зробив, особливо після скандального ігнорування жалобних заходів у Бабиному Яру, це була б зневага і до мертвих, і до живих.

Президент Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Президент Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Фото: Пресслужба Офісу Президента

Він прийшов, разом з керівниками парламенту й уряду, і виголосив промову, і це чудово.

Але його промова була порожньою, як бубон. Так, він назвав Голодомор геноцидом, але словесні конструкції його промови пасували скоріше діячам епохи Горбачова-Кравчука, а не президенту вільної України 2019 року.

Замість "українського народу", як у Конституції, законі про Голодомор та інших законах – якийсь "народ України", заміть "комуністичного тоталітарного режиму" - "тоталітарний сталінський режим".

І, на жаль, уже традиційно, жодного слова про те, що цей режим був окупаційним, що він став прямим наслідком поразки України у війні за незалежність і її окупації комуністичною Росією.

Жодного слово про Росію, Москву, СРСР, жодного навіть натяку на прямий зв'язок між втратою незалежності і подальшим геноцидом, між боротьбою за незалежність на початку ХХ століття і нинішньою війною проти Москви.

До кого звернене "не пробачимо" Зеленського? Лише особисто до Сталіна і абстрактного тоталітаризму?

До кого і до чого це "за що?", яке доречно звучить від собачки Муму, що звертається до Герасима у відомому анекдоті за мотивами Тургенєва, але зовсім недоречно – у вустах президента України.

Президент не знає, що історики давно визначили, за що і навіщо Москва організувала Голодомор? За те, що Українці посміли стати на боротьбу за свободу, відроджувати власну мову й культуру, за те, що не бажали ставати частиною міфічного "радянського народу" і органічно не сприймали російсько-комуністичне рабство.

Метою Голодомору, який відбувався одночасно з репресіями проти нашої політичної й культурної еліти, знищенням української церкви і русифікацією, було вбити мільйони найкращих людей – вільних господарів, носіїв культурного коду нації, а решту – залякати, зламавши волю до опору.

Президент Володимир Зеленський виступає із промовою під час вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Президент Володимир Зеленський виступає із промовою під час вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Фото: ВВС

Це секрет для Зеленського і його спічрайтерів? Очевидно, що ні. Просто демонстративна порожнеча його слів – частина загальної лінії на "умиротворення агресора", "мир і дружбу" з Москвою замість об'єднання українського народу у захисті свободи і незалежності.

Це не зупинить боротьбу українців за свободу. Але ця боротьба буде набагато важчою, а жертви – більшими, якщо президент держави і далі буде не на українському боці, а "десь посередині".

Юрій Юзич: Пластуни віднайшли у Відні могилу начштабу корпусів УГА Фердинада Льонера

Хто такий Фердинад Льонер (Ferdinand Lohner)? Уродженець Сараєво, австрійський німець. Випускник віденської академії генштабу 1914 року. Відзначений кількома хрестами за хоробрість на італійському фронті. Добровольцем вступив до УГА.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Зупинка «Вулиця Івана Кудрі». П`ята зупинка

Боєнська вулиця, сповнена тваринного жаху в прямому сенсі, Іван Кудря, за яким тягнеться шлейф крові та нищення, трагедії Жовтневого палацу та Хмарочоса Гінзбурга, а тепер готелю `Україна`, які стоять практично поруч, дивляться один на одного – усі ці місця та імена якось фантастично сплелися драматичними нитками нашої історії.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Печерський міст. Четверта зупинка

В районі зупинок Печерського мосту закінчувалася домашня атмосфера і розбігалися дороги на всі ділові боки великого міста. Спортивні штани пенсіонерів, "тягнучки", халати домогосподарок у дрібні квіточки, немите волосся, тапочки, авоськи, ненафарбовані червоним губи, старі куртки, в яких ходили по гриби, сюди не доходили.
Якщо ти вже доїжджав до Печерського мосту, то одягнений був по-міському, відповідно тодішній моді або міським стильним тенденціям. Цей згусток транспортних зупинок з назвою "Печерський міст" був перепусткою у велике місто

Сергій Стуканов: Спекуляції, маніпуляції і моралізаторство Путіна

Прочитав статтю Путіна щодо Другої світової. Треба визнати, талановита пропаганда. Й виглядає доволі стрункою для тих, хто не сильно орієнтується в історії