Спецпроект

Про Голодомор, громадянську свідомість, Зеленського і Муму

В тримільйонному місті вражаюче мало людей готові виділити якусь годину часу, щоб разом вшанувати загиблих у найбільшій в українській історії трагедії. І це – діагноз.

 

"Історична Правда" републікує цій текст, що розміщений на Facebook-сторінці автора, із його люб'язного дозволу.

Кілька речей учора прикро вразили.

По-перше, біля меморіалу Голодомору було як ніколи мало людей. Буквально кілька сот. З 2006 року, коли було ухвалено Закон про Голодомор, приходжу на жалобні акції у Києві щороку, тож можу стверджувати це напевне.

В тримільйонному місті вражаюче мало людей готові виділити якусь годину часу, щоб разом вшанувати загиблих у найбільшій в українській історії трагедії. І це – діагноз.

Так само як і традиційно мізерна кількості вікон, у яких учора були запалені свічки. Можливо, 1-2 на сотню помешкань або в кращому разі кількадесят тисяч у величезному мегаполісі.

Іншим – по барабану, хоча йдеться не про абстрактні мільйони загиблих. Майже кожен втратив у 1932-33 своїх родичів, а наслідки геноциду зачепили всіх.

По-друге, вразила нездатність політиків розрізняти партійне (часткове) й державне (спільне). Мало того, що представники деяких партій навмисне прийшли до Меморіалу не на початок заходів о 15.00 і навіть не на хвилину мовчання о 16.00, а пізніше і підкреслено окремо.

Так дехто взагалі додумався провести о 16 годині паралельний захід на Михайлівській площі. Не додатковий захід до чи після загальнонаціонального, щоб бути біля Меморіалу разом з усіма.

Ні, вони навмисне зробили власну акцію саме на цей час в іншому місці. Аби лише не бути на одному заході з Зеленським. І це роблять люди, які апелюють до національної єдності.

І, по-третє, власне, промова президента. Безумовно, добре, що президент Зеленський дотримався традиції, яку порушував лише Янукович, і прийшов на Меморіал, особисто оголосивши хвилину мовчання. Якби він цього не зробив, особливо після скандального ігнорування жалобних заходів у Бабиному Яру, це була б зневага і до мертвих, і до живих.

Президент Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Президент Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Фото: Пресслужба Офісу Президента

Він прийшов, разом з керівниками парламенту й уряду, і виголосив промову, і це чудово.

Але його промова була порожньою, як бубон. Так, він назвав Голодомор геноцидом, але словесні конструкції його промови пасували скоріше діячам епохи Горбачова-Кравчука, а не президенту вільної України 2019 року.

Замість "українського народу", як у Конституції, законі про Голодомор та інших законах – якийсь "народ України", заміть "комуністичного тоталітарного режиму" - "тоталітарний сталінський режим".

І, на жаль, уже традиційно, жодного слова про те, що цей режим був окупаційним, що він став прямим наслідком поразки України у війні за незалежність і її окупації комуністичною Росією.

Жодного слово про Росію, Москву, СРСР, жодного навіть натяку на прямий зв'язок між втратою незалежності і подальшим геноцидом, між боротьбою за незалежність на початку ХХ століття і нинішньою війною проти Москви.

До кого звернене "не пробачимо" Зеленського? Лише особисто до Сталіна і абстрактного тоталітаризму?

До кого і до чого це "за що?", яке доречно звучить від собачки Муму, що звертається до Герасима у відомому анекдоті за мотивами Тургенєва, але зовсім недоречно – у вустах президента України.

Президент не знає, що історики давно визначили, за що і навіщо Москва організувала Голодомор? За те, що Українці посміли стати на боротьбу за свободу, відроджувати власну мову й культуру, за те, що не бажали ставати частиною міфічного "радянського народу" і органічно не сприймали російсько-комуністичне рабство.

Метою Голодомору, який відбувався одночасно з репресіями проти нашої політичної й культурної еліти, знищенням української церкви і русифікацією, було вбити мільйони найкращих людей – вільних господарів, носіїв культурного коду нації, а решту – залякати, зламавши волю до опору.

Президент Володимир Зеленський виступає із промовою під час вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Президент Володимир Зеленський виступає із промовою під час вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні
Фото: ВВС

Це секрет для Зеленського і його спічрайтерів? Очевидно, що ні. Просто демонстративна порожнеча його слів – частина загальної лінії на "умиротворення агресора", "мир і дружбу" з Москвою замість об'єднання українського народу у захисті свободи і незалежності.

Це не зупинить боротьбу українців за свободу. Але ця боротьба буде набагато важчою, а жертви – більшими, якщо президент держави і далі буде не на українському боці, а "десь посередині".

Андрій Сеньків: Пам'яті Майора Віктора Терещука

Віктор Терещук, який виконував бойові завдання на посаді командира взводу у складі 60 окремої механізованої Інгулецької бригади, загинув 10 жовтня 2024 року.

Яніна Алєєва : Клеймо "куркулихи"

"Куркулі", а здебільшого це були просто працьовиті і підприємливі люди, ховали від більшовиків одяг, взуття, предмети побуту, щоб не залишитися геть без нічого. Зокрема, просили сусідів і знайомих потримати ці речі у себе, доки не пройдуть обшуки. Деякі люди погоджувалися в цьому допомогти, а потім не повертали речі. Бо ж розуміли, що людина нікому не зможе поскаржитися і відібрати не зможе, бо одразу отримає донос на себе.

Юрій Юзич: Пам'яті Володимира Базарка

13 жовтня помер один із найкращих українських правників США - Володимир Базарко. Творець першої української адвокатської компанії та професійної спілки юристів-українців у країні зірок. Співзасновник Спілки адвокатів України та багаторічний лідер "Пласт у світі". Член пластового куреня «Червона Калина», де пластував із Степаном Бандерою та Любомиром Гузаром.

Олексій Мустафін: Справа "Шпігеля": як програти війну з медіа

10 жовтня 1962 року в часописі "Шпігель" з'явилася стаття "Умовно обороноздатні", автором якої був заступник головного редактора Конрад Алерс. Присвячена підсумкам навчань НАТО, вона досить критично оцінила тодішній стан бундесвера. І спричинила гучний скандал, який швидко переріс у кризу в стосунках між німецькими медіа та владою.