УГКЦ завершує перехід до патріаршого устрою (історична довідка)

29 листопада 2011 року Глава УГКЦ Блаженніший Святослав підніс Львівське архиєпископство до гідності митрополії. Митрополію очолив Архиєпископ Ігор (Возьняк).

Про це повідомляє офіційний сайт УГКЦ.

До складу Львівської митрополії входять Львівська архиєпархія, Сокальсько-Жовківська, Самбірсько-Дрогобицька та Стрийська єпархії. На початку грудня відбудеться введення на престол греко-католицьких митрополитів в Івано-Франківську і Тернополі.

"УГКЦ прямує до затвердження патріаршого устрою, і слушність цих старань визнають римські Архиєреї", – йдеться в декреті Блаженнішого Святослава (Шевчука) про проголошення трьох нових митрополій УГКЦ.

У історичній довідці, підготовленій службами Святослава, обгрунтовується право УГКЦ на патріарший престол у Києві:

"Синод Єпископів УГКЦ вирішив своєю владою створити на землях Києво-Галицької Церкви три нові митрополії, а саме: Львівську, Івано-Франківську і Тернопільсько-Зборівську – та піднести престоли Івано-Франківської і Тернопільсько-Зборівської єпархій до гідності архиєпархії. Ці рішення поблагословив і схвалив Святіший Отець Венедикт XVI.

...Оскільки Київська Русь прийняла християнство у візантійському обряді, її церква мала статус митрополії Царгородського патріархату з осідком у Києві. Главі Церкви було надано титул "Митрополит Руський" (згодом – "Київський"), з яким співслужили всі єпископи Київської держави.

У 1303 році на землях Галицько-Волинського князівства постає Галицька митрополія, а вже від 1401 року Глава Київської Церкви отримав титул "Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі".

Митрополит Ісидор, який брав участь у Вселенському соборі у Флоренції 1439 року, носив титул Митрополита Київського і Галицького. Митрополит Михайло (Рогоза), який підтвердив акт Унії у Бресті 1596 року, також був Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі.

З огляду на переслідування унійної Києво-Галицької Церкви за часів царів Петра І та Катерини ІІ, Папа Пій VII у 1808 році поблагословив черговий поділ Київсько-Галицької митрополії. Греко-католицькі єпархії Галичини – Львівську, Перемишльську і Холмську – було вийнято з-під судовласті унійного Митрополита в царській Росії, відновлено Галицьку митрополію і за владикою визнано титул Митрополита Галицького, Архиєпископа Львівського та Єпископа Кам’янця-Подільського з осідком у соборі Святого Юра у Львові.

В такий спосіб, через визнання всіх прав і повноважень, які належали Митрополитам Київським і Галицьким, було забезпечено правову спадкоємність нашої Церкви, що згодом давало підстави галицьким предстоятелям, зокрема митрополитові Андреєві (Шептицькому), вважати себе адміністраторами тимчасово вакантного Київського престолу та його єпископств, а св. Папа Пій Х потвердив це право Галицького митрополита у 1908 році.

У 1939-1941 роках Митрополит Андрей призначив екзархів для пастирської опіки вірних на землях Великої України, Білорусі й Росії та дав доручення підготувати подання до властей Радянського Союзу з обґрунтуванням необхідності повернення Главі УГКЦ титулу Митрополита Київського і Галицького.

Подібну вимогу повторила делегація УГКЦ у грудні 1944 року. На жаль, всі ці старання закінчилися ув’язненням ієрархів і почалася доба мучеництва, підпілля та героїчного протистояння з безбожним тоталітарним режимом, що тривала майже півстоліття.

Митрополит Галицький Йосип (Сліпий), після звільнення з вісімнадцятирічного ув’язнення і приїзду до Рима в 1963 році, був визнаний як Верховний архиєпископ, патріархорівний у правах на основі повноважень, що їх завжди мали Київські митрополити, тобто були митрополитами свого права, які управляли Церквою, маючи ступінь надєпископської влади.

Його наступник Блаженніший Мирослав Іван (Любачівський), повернувшись до Львова в 1991 році, розпочав відновлення структур Києво-Галицької митрополії, яке, на підставі історичної спадкоємності та справедливості, передбачало й повернення її проводу до Києва.

Повернення осідку Глави УГКЦ до столиці України відбулося в 2005 році за предстоятельства Блаженнішого Любомира (Гузара). Це рішення Синоду Єпископів УГКЦ схвалив блаженний Папа Іван Павло ІІ".

 

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.