Мінкульт відкриє пам'ятну дошку керівнику кіношників УРСР

В четвер, 19 січня о 14:00 у київському Будинку кіно відбудеться урочисте відкриття меморіальної дошки Тимофію Левчуку з нагоди 100-річного ювілею від дня його народження.

Про це повідомляє прес-служба Мінкультуризму.

У відкритті візьмуть участь Міністр культури Михайло Кулиняк, кінорежисер Микола Мащенко, голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, кінематографічна спільнота.

Тимофій Васильович Левчук (1912-1998) – український кінорежисер, народний артист України, народний артист СРСР, професор, лауреат Шевченківської премії. З 1963 року до початку 1990-х обирався першим секретарем правління Союзу кінематографістів України.

Народився в селі Бистрівка Житомирської області. У 1930 р. закінчив Коростишівський педагогічний технікум, а у 1934 р. – Київський кіноінститут, отримавши спеціальність "кінорежисер". Від 1935 р. його творча доля пов’язана з Київською кіностудією ім. О.П.Довженка.

"Дума про Ковпака" Левчука - український радянський блокбастер

Починав у середині 1930-х років в якості асистента режисера у фільмах "Прометей" Івана Кавалерідзе та "Вершники" Ігоря Савченка.

У період 1946-1955 років зняв низку документальних фільмів – "Київ", "Гоголь", "Зоря над Карпатами" – та екранізував театральні вистави "В степах України", "Калиновий гай", "Полум’я гніву".

Режисер художніх фільмів "Іван Франко" (1956), "Киянка" (1958), "Закон Антарктиди" (1963), "Два роки над прірвою" (1967), "Помилка Оноре де Бальзака" (1969), трилогія "Дума про Ковпака" (1973-1976), "Від Бугу до Вісли" (1980), "І в звуках пам'ять відгукнеться…" (1986) та інші.

Читайте також: "Найпопулярніші фільми Української РСР і решти Союзу"

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".

Перший з українців у США, який став професором університету і доктором філософії

У списку "українських антирадянських діячів в Америці", складеному органами одпу срср у 1929 році, під номером 24 значиться Олександр Неприцький-Грановський. На той час він був першим із українців у США, хто здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук і звання професора американського університету. Таких, як він – успішних, авторитетних, перспективних діячів, – чекісти ставили на оперативний облік, збирали на них досьє і з урахуванням отриманої інформації приймали рішення, що з ними робити далі.

Голодомор у житті та творчості художника Михайла Дмитренка

Михайло Дмитренко пережив Голодомор і одним із перших відобразив у творчості цей катастрофічний для українців досвід – результат злочину комуністичного режиму з центром у Москві. Найвідомішим твором Дмитренка на тему української трагедії у 1932–1933 рр. є картина "1933", написана в 1963-му до 30-х роковин Голодомору.