У Луцьку знову легалізували радянську символіку

Волинський окружний адмінсуд 31 січня визнав незаконним та скасував рішення Луцької міської ради про заборону радянської символіки під час масових заходів у місті.

Про це заявив один із лідерів організації Комуністичної партії в області Олександр Кононович, повідомляють "Українські новини".

При цьому він спрогнозував, що міськрада відстоюватиме свою позицію у вищій судовій інстанції, хоча це, на думку Кононовича, і безперспективно.

"Волинський окружний адміністративний суд прийняв єдине у цьому випадку розсудливе законне рішення", - вважає він.

Рішення було прийнято на основі позову прокуратури Луцька.

Нагадаємо, в січні 2012 року Луцька міськрада відхилила протест прокуратури на рішення, яким депутати заборонили використовувати радянську символіку під час масових заходів у місті.

У квітні 2011 року Луцька міськрада заборонила використання радянської символіки. За даними соціологічного центру "Софія", у травні 2011 року 65% українців не схвалювали таке рішення.

У червні 2011 року Конституційний суд визнав, що підйом червоного "прапора Перемоги" поруч із державним під час офіційних заходів не відповідає Конституції.

Весною 2011 року в Україні відбулася інформаційна кампанія "за" і "проти" підйому червоного прапора на честь Дня Перемоги, яка завершилася масовими сутичками у Львові, в яких брали участь активісти партії "ВО "Свобода" разом із проросійськими рухами "Родіна" і "Русское единство".

У грудні Комуністична партія України заявила, що за гроші, отримані в якості компенсації за знищений бюст Сталіна, встановить монумент Сталіну в Луцьку.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.