МІНІСТРОМ КУЛЬТУРИ РФ СТАВ "ПОЗИТИВНИЙ ПІАРНИК ІСТОРІЇ"

Міністром культури у новому російському уряді став Владімір Мєдінскій - колись піарник і функціонер "Єдиної Росії", а також автор популярної історичної літератури.

Про це повідомляє "КоммерсантЪ".

Уродженець українського міста Сміла 41-річний Владімір Мєдінскій - за фахом журналіст, закінчив факультет міжнародної журналістики Московського держінституту міжнародних відносин. Ще за радянських часів працював у прес-службі посольства СРСР у США. Член "Єдиної Росії" від початку її існування.

Окремої згадки заслуговує кар'єра пана Мєдінского в піарі. У 1992-му він разом із кількома товаришами заснував одне з перших російських піар-агентств "Корпорація "Я". З 2006 по 2008 рік займав пост президента Російської асоціації зі зв'язків з громадськістю.

Крім того, Мєдінскій входив до складу президентської комісії з протидії фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії і є членом правління фонду "Русский мир".

Втім, найбільше він відомий як письменник. Його авторству належить серія книг, об'єднаних під назвою "Міфи про Росію", окремі томи якої називаються "Про російське пияцтво, лінь та жорстокість", "Про російську демократію, бруд і "тюрму народів", "Про російське злодійство, особливий шлях і довготерпіння ".

Це високотиражний нон-фікшн, що має своєю метою позитивний піар російської історії, спробу позбавити її від того, що, на думку автора, є помилковими стереотипами. Ці роботи не тільки добре продаються і лежать на найвидніших місцях у книжкових магазинах, а й отримують позитивні відгуки від "державників", наприклад Іллі Глазунова та Міхаіла Лєонтьєва.

Серія Владіміра Мєдінского "Міфи про Росію" - спроба довести кілька тверджень: росіяни набагато більш чепурні за європейців; росіяни вели завойовницькі війни не більш, ніж Європа; російський царат – це найвища форма демократії; Росія ніколи не була "в’язницею народів", пише "Тиждень".

Ось цитата з однієї з його книжок: "До 1917 года никому и в голову не могло прийти, что Одесса и Харьков – украинские города".

"З погляду професійної історії, те, що він пише, – це чисте шахрайство, - зазначив кандидат історичних наук та шеф-редактор російського журналу "Отечественные записки" Нікіта Соколов. - Це не історія і не наукова робота".

Історик Алєксандр Ісаєв, відомий своєю нищівною критикою творів Віктора Суворова, про книжку Мєдінского "Війна. Міфи СРСР 1939-1941" написав: "З версією радянського агітпропу у більшості громадян була можливість ознайомитися раніше. Та й зараз це також можна зробити, причому з витратами, значно меншими, ніж просять за "Війну", в якій градус агітпропу збільшений до благого божевілля».

Профільної історичної освіти пан Мєдінскій не має. Проте наукове звання доктора історичних наук здобув, захистивши у червні 2011-го дисертацію на тему "Проблеми об’єктивності у висвітленні російської історії другої половини XV–XVII ст."

Новина про присвоєння Мєдінскому наукового ступеня в Росії спричинила скандал. Російський науково-публіцистичний журнал "Актуальна історія" звинуватив його у плагіаті, як доказ навівши цілі розділи дисертації, запозичені в інших авторів.

"Він бере окремий епізод з твору іноземців і порівнює його з тим, "як має бути насправді", а потому виносить вердикт – говорить правду чи неправду автор твору про Росію, - прокоментував дисертацію Мєдінского кандидат історичних наук Алєксєй Лобін. -  Мєдінскій оцінює джерело з позиції власних уявлень про епоху і видає свої суб’єктивні оцінки за об’єктивізм. Як така дисертація могла пройти всі узгодження в Науковій раді?"

На новій посаді Мєдінскому також доведеться налагодити роботу з Фондом підтримки кінематографа, який цього року отримав 3,8 млрд рублів на підтримку вітчизняних фільмів, тоді як Мінкультури на ті ж цілі отримало лише 1,5 млрд. Монополія фонду на патріотичні фільми, швидше за все, не сподобається міністру, який має абсолютно чіткі уявлення про те, як повинно виглядати національне мистецтво, пишуть російські журналісти.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.