Апеляція підтвердила, що українська ракета не збивала російський Ту-154

Київський апеляційний господарський суд у понеділок відхилив скаргу російської авіакомпанії Сибір (S7 Airlines) на рішення суду першої інстанції, який не визнав провину українських військових у катастрофі російського Ту-154 у 2001 році.

Про це повідомляє "Кореспондент".

Літак Ту-154 авіакомпанії "Сибір", що виконував рейс "Тель-Авів - Новосибірськ", зазнав катастрофи у жовтні 2001 року. Загинули всі 66 пасажирів і 12 членів екіпажу.

Комісія Міждержавного авіаційного комітету дійшла висновку, що лайнер над Чорним морем збила ракета, запущена українськими військовими, які проводили у той день навчання у Криму: українські військові переплутали пасажирський літак із навчальною ціллю.

Юридично Україну не визнали винною в події, проте український МЗС перерахував родичам загиблих $7,8 мільйона. Україна виплатила сім'ям загиблих ex gratia по $200 000 на кожного загиблого.

У жовтні 2004 року Генеральна прокуратура України закрила раніше порушену кримінальну справу у зв`язку з відсутністю у діях урядовців Міноборони складу злочину. Слідство не змогло встановити причину катастрофи.

Тоді ж авіакомпанія "Сибір" подала позов до Господарського суду Києва проти Міноборони та Держказначейства України, в якому вимагала стягнути з них $15,32 млн.

У січні 2011 року українська комісія оголосила про те, що ракета не збивала Ту-154. До такого висновку прийшла комісія Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ).

Позовні вимоги авіакомпанії "Сибір" базуються на результатах розслідування, яке МАК завершив у 2004 році. Відповідно до висновків МАК, літак Ту-154 було збито "бойовою частиною 5Б14Ш ракети 5В28 зенітного комплексу С-200В", яка підлетіла до літака "зверху, ззаду і зліва".

"Спрацювання вибухового пристрою сталося о 9.45 (за світовим координованим часом (UTC)) на висоті 15 м над корпусом літака", – зазначається у документі.

За наслідками математичного моделювання, проведеного на підставі трьох точок траєкторії польоту ракети, визначених за розташованим у місті Геленджик (Краснодарський край, Росія) радіолокатором, МАК встановив, що ракета була запущена з району Феодосії (Крим).

Газета пише, що на проведенні додаткової експертизи в КНДІСЕ наполягли представники Міноборони, які заперечували, що лайнер було збито саме українською ракетою.

Дослідження розпочалося в 2008 році і завершилося в травні 2010 року. До комісії увійшли шість фахівців КНДІСЕ і троє співробітників Харківського інституту повітряних сил ім. Кожедуба. Вони вивчили умови, за яких, згідно з висновком МАК, літак Ту-154 міг бути уражений ракетою.

Комісія дійшла висновку, що під час підриву бойової частини ракети відстань до літака мала становили 780 м. У такому разі у літак потрапило б "до трьох уражаючих елементів". "Знищення літака за таких умов є практично неможливим", – стверджується у висновках КНДІСЕ.

Українська армія не збивала російський Ту-154 - експерти

У звіті, серед іншого, також сказано, що мішень "Рейс" за три хвилини до катастрофи Ту-154 була знищена вогнем іншого зенітно-ракетного комплексу – С-300 ПС, розташованого за 11 км від С-200В.

О 9.42 за UTC (о 12.42 за київським часом) було припинено випромінювання і апаратури радіолокації С-200В, що також виключає можливість потрапляння у літак української зенітної ракети.

Заперечуючи ураження літака українською зенітною ракетою, експерти КНДІСЕ не вказують інших можливих причин катастрофи Ту-154.

Відповідаючи під час судових слухань на питання представника позивача – партнера правової групи "Павленко і Побережнюк" Олександри Павленко, експерти не виключили, що джерело ураження літака могло знаходитися як зовні, так і всередині лайнера, зокрема бути вибуховим пристроєм, розміщеним "між стелею внутрішньої частини літака" і його зовнішньою оболонкою.

У вересні 2011 року Господарський суд Києва відмовився задовольнити позов авіакомпанії "Сибір" до Міноборони України.

Роман Шухевич. Останній звіт Головнокомандувача УПА

В архіві Служби зовнішньої розвідки України знайдено рукописний варіант останнього звіту Головного командира УПА Романа Шухевича. Аналіз цього звіту та інших розсекречених документів НКВД/МГБ УРСР засвідчує, що Головнокомандувач повстанців не мав жодних ілюзій з приводу того, як має постати вільна і незалежна Україна, а саме – силою зброї у запеклій боротьбі з московитами.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.