Апеляція підтвердила, що українська ракета не збивала російський Ту-154

Київський апеляційний господарський суд у понеділок відхилив скаргу російської авіакомпанії Сибір (S7 Airlines) на рішення суду першої інстанції, який не визнав провину українських військових у катастрофі російського Ту-154 у 2001 році.

Про це повідомляє "Кореспондент".

Літак Ту-154 авіакомпанії "Сибір", що виконував рейс "Тель-Авів - Новосибірськ", зазнав катастрофи у жовтні 2001 року. Загинули всі 66 пасажирів і 12 членів екіпажу.

Комісія Міждержавного авіаційного комітету дійшла висновку, що лайнер над Чорним морем збила ракета, запущена українськими військовими, які проводили у той день навчання у Криму: українські військові переплутали пасажирський літак із навчальною ціллю.

Юридично Україну не визнали винною в події, проте український МЗС перерахував родичам загиблих $7,8 мільйона. Україна виплатила сім'ям загиблих ex gratia по $200 000 на кожного загиблого.

У жовтні 2004 року Генеральна прокуратура України закрила раніше порушену кримінальну справу у зв`язку з відсутністю у діях урядовців Міноборони складу злочину. Слідство не змогло встановити причину катастрофи.

Тоді ж авіакомпанія "Сибір" подала позов до Господарського суду Києва проти Міноборони та Держказначейства України, в якому вимагала стягнути з них $15,32 млн.

У січні 2011 року українська комісія оголосила про те, що ракета не збивала Ту-154. До такого висновку прийшла комісія Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ).

Позовні вимоги авіакомпанії "Сибір" базуються на результатах розслідування, яке МАК завершив у 2004 році. Відповідно до висновків МАК, літак Ту-154 було збито "бойовою частиною 5Б14Ш ракети 5В28 зенітного комплексу С-200В", яка підлетіла до літака "зверху, ззаду і зліва".

"Спрацювання вибухового пристрою сталося о 9.45 (за світовим координованим часом (UTC)) на висоті 15 м над корпусом літака", – зазначається у документі.

За наслідками математичного моделювання, проведеного на підставі трьох точок траєкторії польоту ракети, визначених за розташованим у місті Геленджик (Краснодарський край, Росія) радіолокатором, МАК встановив, що ракета була запущена з району Феодосії (Крим).

Газета пише, що на проведенні додаткової експертизи в КНДІСЕ наполягли представники Міноборони, які заперечували, що лайнер було збито саме українською ракетою.

Дослідження розпочалося в 2008 році і завершилося в травні 2010 року. До комісії увійшли шість фахівців КНДІСЕ і троє співробітників Харківського інституту повітряних сил ім. Кожедуба. Вони вивчили умови, за яких, згідно з висновком МАК, літак Ту-154 міг бути уражений ракетою.

Комісія дійшла висновку, що під час підриву бойової частини ракети відстань до літака мала становили 780 м. У такому разі у літак потрапило б "до трьох уражаючих елементів". "Знищення літака за таких умов є практично неможливим", – стверджується у висновках КНДІСЕ.

Українська армія не збивала російський Ту-154 - експерти

У звіті, серед іншого, також сказано, що мішень "Рейс" за три хвилини до катастрофи Ту-154 була знищена вогнем іншого зенітно-ракетного комплексу – С-300 ПС, розташованого за 11 км від С-200В.

О 9.42 за UTC (о 12.42 за київським часом) було припинено випромінювання і апаратури радіолокації С-200В, що також виключає можливість потрапляння у літак української зенітної ракети.

Заперечуючи ураження літака українською зенітною ракетою, експерти КНДІСЕ не вказують інших можливих причин катастрофи Ту-154.

Відповідаючи під час судових слухань на питання представника позивача – партнера правової групи "Павленко і Побережнюк" Олександри Павленко, експерти не виключили, що джерело ураження літака могло знаходитися як зовні, так і всередині лайнера, зокрема бути вибуховим пристроєм, розміщеним "між стелею внутрішньої частини літака" і його зовнішньою оболонкою.

У вересні 2011 року Господарський суд Києва відмовився задовольнити позов авіакомпанії "Сибір" до Міноборони України.

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.

Микола Глущенко. «Художник» за фахом і оперативним псевдонімом розвідки

17 вересня відзначається 120-річчя від дня народження художника Миколи Глущенка. Його життя було сповнене багатьох феєричних подій, несподіваних драматичних поворотів долі і численних загадок. Окремі епізоди з його біографії породили низку легенд, які й досі бентежать уяву численних поціновувачів, мистецтвознавців, кінематографістів, письменників. Розсекречені, досі невідомі документи із Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу розставити певні акценти у всьому цьому і пролити світло на утаємничені сторінки життя митця.