Історики обговорили німецько-радянську війну

В Києві відбувся круглий стіл "Україна в Другій світовій війні: історія, пам’ять, політика", присвяченій 71-й річниці початку німецько-радянської війни, яка більш відома як "Велика Вітчизняна війна".

Учасники обговорили приклади ставлення до національної пам’яті в Україні, Росії та Західних країнах, підняли аспекти міфотворення довкола війни, обговорили маловідомі факти подій 1941-45 рр.

Всі експерти наголошували на тому, що радянська інтерпретація історії про війну базувалася на міфах і вигадках, що радянська влада деформувала пам'ять про війну.

Історик Іван Патриляк наголосив: "В період СРСР ніхто не згадував про радісні зустрічі німців в українських містах і селах. Але такі факти були. Просто учасники цих подій воліли не згадувати про минуле. Це б дуже йшло в розріз з офіційною радянською парадигмою щодо німецько-радянської війни".

Також історик зупинився на питаннях партизанського руху.

"Наприклад, на Житомирщині до партизанського руху ставились негативно, краще ставилися до німців, партизанам не допомагали. Пригадую розповідь свого знайомого, який їздив "на картоплю" в Чернігівську область. Він там якось запитав у бабусі, що вона пам’ятає про партизанів. І вона відповіла дещо приголомшливе: "Бачила одного партизана. Прийшов п’яний, каже, я партизан, давай відро картоплі і самогон! А я йому: Ідіот, німці вже давно за Житомиром!".

Владислав Гриневич згадав про дії радянських військових під час "визвольної" операції в окупованій нацистами Європі й наголосив, що в радянській пам’яті не збереглася поведінка радянських солдатів в Європі, пам’ять про масові зґвалтування та грабунки, що мали місце.

А те, що ми знали про війну від ряду "ветеранів", то це стало наслідком того, що тоді офіційні ретранслятори складалися з колишніх нквдистів, які були на "другій лінії фронту", тобто в загород- загонах.

Історик також сказав, що провал радянських військ в 1941-42 рр. та симпатія частини населення до німців пояснювався - попри офіційну радянську, а тепер російську історичну лінію - діями сталінської влади в мирний час, тобто Голодомором, репресіями, колективізацією.

"Не було б 1933-го року – не було б 41-го", - наголошує Гриневич.

Експерти зупинилися на тому, що термін "Велика вітчизняна війна" в українських реаліях вживати не варто, а радше необхідно говорити про саме німецько-радянську війну.

"Вітчизняна війна – це марксистський термін, що був вперше згаданий Енгельсом і стосувався світової революції, коли мали б розпочатися ці вітчизняні війни, внаслідок яких мали б постати сполучені штати Європи", - сказав Гриневич.

Учасники круглого столу також зазначили, що Велика Вітчизняна війна є основою нової російської імперської пропаганди, в першу чергу – саме в Україні.

"Транслювання російських фільмів про війну, де українці показані колаборантами, росіяни – героями, а Сталін – визначним воєначальникам всіх часів, є ознакою того, що Росія бере на озброєння радянські методи із метою знищити українську національну історичну пам'ять. Та ж Георгіївська стрічка, яку нам нав’язують, є одним з символів російського націоналізму, що бере витоки ще від війни 1812 року з Наполеоном. Яке стосунок це має до України?", - сказав народний депутат Олесь Доній.

"Такий стан речей спостерігається, бо Москва відчуває, що якщо вона втратить контроль над гуманітарною сферою України і остаточно програє Європі, яка активно обговорює питання суду над комунізмом і засудження сталінізму на міжнародному рівні", - вважає Володимир В’ятрович.

В заході взяли участь:

Володимир В’ятрович — к.і.н., голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху;

Володимир Гінда — к.і.н., аналітик служби новин 5 каналу;

Владислав Гриневич — к.і.н., старший науковий співробітник Інституту політичних і етносоціальних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України;

Доній Олесь — народний депутат України, голова Мистецького об’єднання "Остання барикада";

Андрій Куликов, журналіст, ведучий програми "Свободи слова";

Олександр Білоус (старший науковий співробітник Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років";

Володимир Сімперович – провідний науковий співробітник Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років;

Іван Патриляк — к.і.н., доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

Павло Подобєд — аспірант кафедри політичних наук Інституту політології і права НПУ ім. М. Драгоманова, координатор благодійної ініціативи "Героїка";

Людмила Герасименко — к.і.н., науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті;

Ярослав Файзулін — к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

та інші науковці й дослідники.

Читайте також: "Українська концепція Другої світової. Погляд вітчизняних істориків"

Роми. Ті, що пройшли крізь Голокост

В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти за кілька годин знищили в газових камерах 3,5 тисячі ув’язнених ромів. Тільки у цьому таборі за роки війни було знищено більш 20 тисяч ромів з 14 країн Європи. Рішенням конференції найбільших ромських організацій світу цей день оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду ромів. В Україні цю дату офіційно встановлено постановою Верховної Ради в 2004 році.

Леся Бондарук: «Справа Юрія Дмитрієва не в обвинуваченні, а в замовленні проти нього…»

«Правда – найдієвіший спосіб проти брехні та беззаконня. Безсовісність Кремля сягає свого апогею. Безсовісно і безцеремонно вони проводять попередню імперську політику, намагаються з «гебешною удалью» викручувати руки новим незалежним державам. Мені соромно… А всередині Росії вирощується новий культ – Путінсько-поліцейський. Гебісти та інші силовики обнагліли вище можливого. Знову починається гонка озброєння, починаються шпигунські процеси… У країні нагнітається істерія «екстремізму», під цю дудку відбуваються найпідліші речі…»

Мустафа Джемілєв: Коли в історії людства окупанти йшли із зайнятої території самовільно та без тиску?

Сталінська депортація у дитячому віці до Середньої Азії, 15 років у тюрмах та колоніях, 303 дні голодування та внесок у повалення радянського союзу, повернення до Криму та створення системи органів національного самоуправління, окупація півострова Росією та заборона в’їзду на Батьківщину, врешті-решт статус живої легенди. Це невичерпний перелік біографічних віражів лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.

Перші залізниці і перші залізничні катастрофи в Україні

Перші залізниці на сучасній території України з’явилися протягом 1860-х років – це була залізниця із Відня через Краків до Львова і Чернівців. На Наддніпрянщині перші колії поєднали Курськ із Харковом, Києвом і Одесою. В кінці 1860-х років сталися і перші залізничні катастрофи, про які я Вам і розповім.