Презентували видання про лоцманів на Дніпрових порогах
На Придніпров’ї історики й краєзнавці досліджують лоцманство Дніпрових порогів – напівзабуту сторінку краю.
Про це повідомляє Радіо Свобода.
Лоцмани з часів козацтва і аж до будівництва ДніпроГЕСу у 30-их роках минулого століття переправляли судна через той відрізок Дніпра, де пороги. Їхня своєрідна культура і побут – широке поле для досліджень, кажуть науковці.
B краєзнавчому відділі обласної наукової бібліотеки презентували перше за останні десятиліття фундаментальне видання "Дніпровські лоцмани".
Лоцманська служба на Дніпрі постала ще за часів козацтва. Серед запорожців були свої вправні провідники суден, добре обізнані із навігаційними умовами в районі порогів.
Після руйнування Запорозької Січі потреба у фахівцях цієї справи не відпала, отож, за урядовим рішенням, лоцманів запросили заселити кілька наддніпрянських сіл й надалі переправляти човни, розказують дослідники.
 |
| Фото: radiosvoboda.org |
Праця була важкою, але певною мірою вигідною. Від держави лоцмани отримали привілеї – звільнення від повинностей і рекрутчини. Плата за проводження суден була такою: встановлена такса і винагорода від власника судна.
Лоцманські громади зберегли деякі козацькі звичаї. Головним органом керування в них були загальні збори, їх скликали не менш як двічі на рік. Усі разом обирали скарбника, писаря й інших службових осіб, встановлювали розмір платні, приймали нових членів.
Всередині лоцманської громади існував чіткий розподіл, розказує завідувач кафедри всесвітньої історії Херсонського національного університету, кандидат історичних наук Віталій Андрєєв.
"Всі лоцмани поділялися на три статті: лоцмани першої, найвищої, статті проводили через пороги суден, другої – були для проводження тільки плотів, третя – помічники лоцманів, - зазначає Андрєєв. - І отака організація протрималась фактично до 20-их років ХХ століття".
Останній лоцман Дніпрових порогів, Григорій Омельченко, помер 10 років тому. Він встиг дещо розказати краєзнавцям і навіть видати книги спогадів, зазначає дніпропетровський краєзнавець і журналіст Микола Чабан.
"Григорій Микитович Омельченко, останній лоцман Дніпрових порогів, створив у нас музей лоцманів. Туди не так просто потрапити, зараз він діє при клубі, - сказав краєзнавець. - Тобто ми ніби приймали естафету від тих людей, які особисто застали це покоління".
Лоцмани мали свою самобутню культуру, побут, звичаї, навіть власні пісні, констатують вчені. Однак визнають: це лоцманство, так само, як чумацтво та інші вимерлі професії, – малодосліджене. Фундаментальна праця про лоцманство побачила світ ще 1929 року, однак книга довгий час не "ходила" в науковому середовищі. Дехто з її авторів був репресований.
Наразі з ініціативи херсонських, запорізьких та київських вчених це дослідження перевидали, доповнивши новими матеріалами.
