Відкрили пам'ятник князю, який загинув від рук демонстрантів. ФОТО

В історичному центрі Чернігова, на Валу біля Спасо-Преображенського собору відкрито пам’ятник благовірному Ігорю Ольговичу - великому князю Київському у XII сторіччі, який був при владі 12 днів.

Про це повідомляє pik.cn.ua.

У відкритті пам’ятника взяли участь місцеві чиновники і керівники органів самоврядування.

"Віднині на території колишнього князівського Дитинця... буде височіти пам’ятник державному мужу", - йдеться в повідомленні прес-служби Чернігівської облдержадміністрації. Князя Ігоря називають "людиною високої моралі і культури", яка "великою вірою в Бога, своїми благими справами заслужила світлу пам’ять нащадків".

 Монумент встановили за кількадесят метрів від пам'ятника Івану Мазепі. Тепер Вал стане ще більш привабливим для туристів

"Життя та діяльність подвижника припала на важкі часи жорстокої боротьби за княжіння у стольному граді Києві, - зазначив у виступі на відкритті пам'ятник голова Чернігівської ОДА Володимир Хоменко. - Проте князь Ігор, прийнявши схиму, відмовився від братовбивчої війни, чим продемонстрував яскравий зразок християнського благочестя".

Чин освячення пам’ятника Ігорю Чернігівському здійснив архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський (УПЦ МП) Амвросій.

 Фото: sivertime.com.ua

Ігор Ольгович - син чернігівського князя Олега Святославича. У 1146 році отримав у спадок від брата Всеволода Ольговича титул великого князя Київського. Пообіцяв київському віче не притискати права городян. Опоненти-бояри закликали на княжіння Ізяслава Мстиславовича (з нинішнього Переяслава-Хмельницького), який переміг військо Ігоря в битві.

Загалом княжіння Ігоря тривало менше двох тижнів. Ізяслав посадив політичного супротивника у "поруб". В ув'язненні Ігор важко захворів і йому дозволили постригтися в ченці.

Князя Ігоря саджають у "поруб". Малюнок з Радзивіллівського літопису

1147-го року, під час масових заворушень проти Ізяслава у Києві, натовп увірвався у Київський Федорівський монастир (був розташований між нинішніми Володимирською, Десятинною і Великою Житомирською вулицями) і схопив Ігоря. Князя-ченця було вбито, його тіло волочили вулицями. З 1150 року мощі князя покладено в Чернігові.

Почитання Ігоря Ольговича розпочалося ще в Середньовіччя, зараз він вшановується православною церквою як святий у лику благовірного (титул, який надається монархам за праведне життя).

«Скеля трьох чекістів». Як УПА боролась із НКВД на Буковині

23 вересня 1944 року повстанці в Путильському районі Чернівецької області із засідки ліквідували заступника начальника обласного НКҐБ та заступника начальника обласного НКВД, керівника обласної медичної служби НКВД, а також заступник начальника 2-го батальйону Внутрішніх Військ НКВД, який командував районним гарнізоном. Згодом через натиск повстанців районна радянська влада відступила із райцентру Путила у віддалене село Селятин, затрималася тут лише 5 днів, покинула район та через територію Румунії відступила до райцентру Сторожинець. Кілька місяців в районі панували повстанці.

Справа капітана. За що сидів легендарний «динамівець» Костянтин Щегоцький

У різноманітних рейтингах найкращих українських футболістів усіх часів неодмінно буде це ім’я — Костянтин Щегоцький. Улюбленець київських уболівальників 1930-х, капітан «Динамо», перший в Україні гравець-орденоносець — це все про нього.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.