Депутати сільради на Черкащині злякалися пам'ятника воїнам УНР

У селі Сухини Корсунь-Шевченківського району Черкаської області не буде пам’ятника воїнам Армії УНР. Крапку у тривалій дискусії поставили депутати сільської ради.

Про це повідомляє благодійна ініціатива "Героїка".

Влітку 2012 року представники "Героїки" звернулись до Сухинської сільської ради з пропозицією побудувати пам’ятник на честь перемоги бійців 4-ї Київської дивізії Армії УНР над більшовицьким кавалерійським загоном в бою у Сухинах 30 січня 1920 року.

На розгляд сільської ради був поданий проект пам’ятного знаку. Витрати, пов’язані зі зведенням монументу брали на себе жертводавці.

7 серпня 2012 року депутати сільради ухвалили позитивне рішення. Вже 23 жовтня "Героїка" зібрала необхідну суму коштів для початку будівництва. Однак раптово сільський голова пан Павло Коломієць змінив свою думку щодо пам’ятника.

Посилаючись на лист із райради, Коломієць категорично заборонив споруджувати монумент в центрі села і запропонував два місця на вибір: за селом у ямі та на вигоні, де місцеві мешканці випасають велику рогату худобу.

Представники "Героїки" повторно звернулись до сухинських депутатів, на цей раз з проханням дати дозвіл на спорудження пам’ятника на подвір’ї сільської ради.

6 грудня 2012 року, в присутності активістів "Героїки", сесія Сухинської сільської ради розглянула повторне звернення щодо спорудження пам’ятного знаку. Депутати одразу заявили, що встановлення монументу на подвір’ї сільради є неприпустимим, адже таке рішення поставить хрест на кар’єрі сільського голови та посварить з керівництвом району та області.

Обранці запропонували компромісний варіант: спорудити пам’ятник біля фельдшерського-акушерського пункту, який знаходиться в непримітній низині за будівлею школи, неподалік з громадським туалетом.

Представники "Героїки" внесли зустрічну пропозицію: площа перед сільським клубом. "Після таких рішень нам можна забути про газифікацію села", - заявили депутати, що бояться гніву районного керівництва. Майже одноголосно була ухвалена пропозиція щодо спорудження пам’ятного знаку на подвір’ї ФАПу.

Коментує представник благодійної ініціативи "Героїка" Олег Собченко:

"Добре, що депутати відкрито, прямо на сесії, пояснюють, що кар’єра та близькість до владного корита для них важливіші за пам’ять про воїнів-земляків та українську історію. Правда – це завжди добре, навіть якщо вона гірка.

Однак викликає огиду те, що обранці прагнуть "умити руки" - запропонувати принизливий та неприйнятний варіант - шматок землі, десь на задвірках села, біля туалету. Депутати зробили це свідомо, розуміючи, що в нас є почуття гідності, і ми відмовимось від таких подачок.

Шкода, що ми втратили майже рік часу на вмовляння сухинських пристосуванців. Тепер маємо швидко підшукати інший населений пункт Черкаської області, де влада виявиться більш прихильною до українських воїнів. Маємо зобов’язання перед нашими активістами та прихильниками. Докладемо всіх зусиль, аби на Черкащині таки постав ще один пам’ятник воїнам Армії УНР".

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".