У Києві презентують "Хроніку колективізації і Голодомору"

Інститут Критики та видавництво "Критика" запрошують 
на презентацію нових книг синтези Людмили Гриневич 
"Хроніка колективізації та Голодомору в Україні".

Про це ІП повідомили у видавництві "Критика".

Будуть презентовані 2-а і 3-я книги тому І "Початок надзвичайних заходів. Голод 1928–1929 років".

У чотиритомному виданні уперше детально висвітлено щоденне життя українського суспільства від грудня 1927-го аж до кінця 1933 року.

За твердженням видавців, робота кандидата історичних наук Людмили Гриневич "пропонує читачеві цілком новий погляд на передісторію, соціополітичний та культурний контекст, власне перебіг і наслідки голоду-геноциду в Україні, переосмислює його причини, обставини, підґрунтя та періодизацію, дає чітке уявлення про масштаби, форми опору українського селянства, про щільний зв’язок соціальних і національних мотивів в антирадянських настроях населення республіки, увиразнює геноцидну сутність Голодомору".

У першій книзі тому І, виданій у 2008 році, йдеться про період від грудня 1927 до жовтня 1928 року, коли реквізиції хліба й інші надзвичайні заходи й недорід спричинили в Україні голод 1928–1929 років.

Друга книга висвітлює життя українського суспільства в обставинах недороду та голоду від листопада 1928 до червня 1929 року. 

Третя книга підсумовує хронологічний виклад подій у першій та другій книгах і містить ґрунтовну наукову розвідку про життя українського суспільства наприкінці 1920-х років.

Авторка доводить, що голод 1928–1929 років, хоч і стався на тлі недородів, був наслідком дій радянської влади – політики творення голоду.

Загалом у трьох книгах тому І вміщено близько 700 чорно-білих і кольорових 
ілюстрацій – світлин, кінокадрів, малюнків, карикатур, репродукцій живопису,
 плакатів тощо.

Час і місце заходу: п'ятниця, 11 січня, о 17:00 
в Бібліотеці ім.Антоновичів НаУКМА (Київ. вул. Сковороди, 2).

Зустріч відбудеться за участи авторки, Людмили Гриневич (Інститут історії НАН України), 
а також Григорія Грабовича (Гарвардський університет / Інститут Критики), 
Станіслава Кульчицького (Інститут історії НАН України), 
Геннадія Боряка (Інститут історії НАН України), 
Володимира Василенка (Києво-Могилянська академія), 
Мирослава Поповича (Інститут філософії НАН України), 
Юрія Шаповала (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України), Миколи Рябчука (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України).

Модератор: Андрій Мокроусов.

Плануються до видання такі томи "Хроніки...":

Том ІІ
Початок форсованої колективізації, розкуркулення та масова депортація.
Війна селянства проти радянської влади (липень 1929 – вересень 1930)

Том ІІІ
Суцільна колективізація та друга хвиля депортацій (жовтень 1930 – 1931)

Том ІV
Голод і Голодомор (1932–1933)
у двох книгах.

Читайте на ІП конспект лекції Людмили Гриневич "Нелояльність українців до радянської влади у 1917-1941 роках"

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».