В Інтернет викладено карти України (Русі) XVI-XVIII сторіч. ФОТО

З'явився сайт Vkrainа - мультимедійна онлайн-презентація, створена на основі приватної колекції європейських мап XVI-XVIII ст. Колекціонер оцифрував частину своєї колекції старовинних мап, що стосуються території сучасних українських земель.

"Запрошуємо розпочати подорож українськими землями, що в різні часи називалися європейцями Sarmatia, Rvssia, Rossia Rossa, Pays des Cosaques, Terra Cosacurrum, Vkraina, - йдеться на стартовій сторінці. - За сотні років їм вдалося зберегти свою ідентичність і об’єднатися в єдину велику та неподільну Україну, якою ми знаємо її тепер".

Онлайн-презентацію створено на основі приватної колекції Андрія Осадчука, члена правління компанії "Київстар".

Колекціонер надав компанії дозвіл на оцифрування частини своєї колекції, яка наразі налічує близько 200 оригінальних старовинних мап, що стосуються території сучасних українських земель.

 Стартова сторінка

XVI–XVIII ст. — золота доба розвитку нової європейської картографії. В цей час географічні карти мали не лише практичне застосування в освіті та військовій справі, а також відповідали за формування політичного, культурного, географічного образу держави та створювались як окремі мистецькі твори.

Вигляд меню

Кожна мапа — це особливий погляд європейців на територію тогочасної України з усім різноманіттям її поділу, кордонів і назв: від найдавнішого уявлення Птолемея про Сарматію до детального опису України на мапах французького військового інженера Ґійома Левассера де Боплана.

Адреса колекції карт - Vkraina.com.

На сторінках сайту розміщено 34 спеціально відібрані карти у чіткій хронологічній послідовності. До кожної карти колекціонер надав авторські коментарі, які об’єднуються у стислу історію картографування земель України XVI–XVIII ст.

Крім авторських коментарів, добре було би побачити і зауваження фахівців. Бо ось тут, приміром, коментар "Позначено Вишгород, але Києва немає" не відповідає дійсності

Інтернет-користувач може прослідкувати, як змінювалося європейське сприйняття формування, розвитку і статусу українських земель упродовж XVI-XVIII ст.

 Київ написано народною латиною - Chiovia

Колекція формувалася більше п’яти років, переважна більшість її предметів повернулася в Україну з Європи та США.

Дивіться також:

Малоросія - країна, яка не відбулася. КАРТИ

Оновлено веб-проект "Карти міст" - з оцифрованими міськими планами

Знайдено радянські карти 1980-х із планом атаки на Гельсінкі

Інші матеріали за темою "Карти"

Інші матеріали за темою "Інтернет"

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває