На екрани виходить художній фільм про депортацію кримських татар. ВІДЕО

"Хайтарма" ("Повернення") – перший художній фільм про сталінську депортацію 1944 року. Картину з бюджетом понад 1,5 млн доларів знімали у Криму.

Презентація першого кримськотатарського широкоформатного художнього фільму відбудеться в Сімферополі 17 травня, напередодні Дня жалоби за жертвами депортації кримськотатарського народу, повідомляє krymtatar.in.ua.

Трагічна сторінка в історії кримських татар показана через погляд прославленого льотчика, двічі героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана. 

Фільм "Хайтарма" ("Повернення") знято за кошти бізнесмена Ленура Іслямова на телеканалі АТР.  Режисер картини і виконавець головної ролі – Ахтем Сейтаблаєв.

Креативний директор телеканалу АТР Айдер Мурадосилов розповів, що сюжет фільму побудований на документальних фактах, пов'язаних із трагедією кримськотатарського народу – депортацією у травні 1944 року.

"У центрі сюжету – радянський офіцер із блискучою кар'єрою, який потім став двічі героєм Радянського Союзу, легенда Другої світової війни, льотчик-винищувач Амет-Хан Султан, - зазначив Мурадосилов. - Саме він, бойовий офіцер Радянської Армії, кримський татарин, стає учасником жахливих подій, які сталися з його родиною та його народом. Цю трагічну історію ми і спробували відтворити у нашому фільмі".

У кінострічці знялися відомі актори – Олексій Горбунов, Юрій Цурило, Андрій Самінін, Олексій Тритенко, Дмитро Суржиков. Місцями зйомок стали Алупка, Бахчисарайський район і Судак.

У масових сценах знімалися півтори тисячі кримчан з усього півострова, зокрема, люди похилого віку, які самі пережили депортацію 1944 року.

"Ми не готові були, що вони погодяться, але вони прийшли. Люди хотіли знову все це пережити, що пережили в дитинстві. Якийсь психологічний надрив був у цьому. Відчувалося, що люди це роблять саме заради своїх онуків, синів, щоб ті відчули... І заради своїх матерів і своїх батьків", – зазначив продюсер фільму Ленур Іслямов.

Історик Гульнара Бекирова каже, що авторам картини вдалося передати дух тієї епохи, досить точно зобразити її історичний антураж. Розповідає, що, як глядач, отримала справжнє естетичне задоволення, хоча сам фільм дуже важкий.

"Фільм завершується 1944-м роком. Останні кадри – жінки і діти у вагонах, у цих ешелонах. І буде, звичайно, ще дуже довга історія, яка дозволить цьому народу повернутися додому. Це, звичайно, відбудеться, але відбудеться вже, мабуть, в іншому фільмі", – вважає Гульнара Бекирова.

Продюсер Ленур Іслямов какже, що продовження буде, він має намір і далі вкладати кошти в кінематограф. За його словами, фільм "Хайтарма" не планувався як комерційний проект, але він сподівається на успішний прокат, який дозволить заробити гроші на наступні проекти.

З п'ятниці картина демонструватиметься у Сімферополі, а за тиждень – у більшості кримських міст. У планах авторів картини – показ у Києві та західних регіонах України, а також за кордоном. Уже відомо, що "Хайтарма" демонструватиметься на Казанському міжнародному фестивалі.

Читайте також:

Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР

Як депортували кримських татар і що з цього вийшло

Неписана історія: "Поки татари воювали, їхні сім'ї виселили в Узбекистан"

Зневажений герой. Про легендарного радянського пілота Амет-хана Султана

Історик Гульнара Бекірова: "Групу СБУ з дослідження депортації розформовано"

Інші матеріали за темою "Кримські татари"

Інші матеріали за темою "Кіно"

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року