В інтернет викладено списки розстріляних НКВД у тюрмах 1941 року

В Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua викладено списки людей, убитих енкаведистами під час масових розстрілів в’язнів у червні-липні 1941 року.

Це електронні копії документів з архіву Управління СБУ у Львівській області, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Заходи з масового знищення в'язнів були санкціоновані наказами наркома державної безпеки Меркулова та начальника тюремного управління НКВС УРСР, капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 року.

У першому йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в ІТЛ (від рос. исправительно-трудовые лагеря), і тих, кого необхідно розстріляти, — це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ (Народный комиссариат государственной безопасности).

У другому документі йшлося про депортацію 5000 в’язнів із Львівської області, проте евакуювали лише 1822 людей, 3602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.

"Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю, - зазначає науковий співробітник меморіального музею "Тюрма на Лонцького" Ігор Дерев’яний. - Коли наближався фронт, а плани не було виконано — розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї".

За словами історика, в останні перед окупацією дні працівники НКВД кидали до камер гранати. Або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, і в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї. Тіла вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, котрі сьогодні поступово відкривають археологи. 

Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки — ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24—28 червня.

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня — початку липня 1941 року радянська влада знищила близько 24 тисяч політичних в’язнів.

Більшість розстріляних були українці, а також поляки, євреї, росіяни та особи інших національностей. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто контрреволюційну діяльність.

Документи можна переглянути за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 10 305 документів.

Трилогія про розстріли в'язнів радянських тюрем улітку 1941-го:

Частина 1: Розстріли у Львівській тюрмі. Як це було. ФОТО

Частина 2: Трагедія Саліни. НКВД зробило соляну шахту братською могилою

Частина 3. Знищення в'язнів НКВД у Луцькій тюрмі

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.