Спецпроект

Польські політики не хочуть помічати жертв з українського боку - історик

Спроби назвати події на Волині геноцидом польського народу є нічим іншим, як одностороннім підходом до проблеми, адже і українські повстанці, і польські підпільники чинили воєнні злочини.

Про це заявив кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Києво-Могилянської академії Володимир В’ятрович в інтерв’ю "Радіо Свобода".

В’ятрович переконаний, що треба говорити не лише про Волинську трагедію, але й загалом про українсько-польський конфлікт. Адже він не обмежився ані 1943 роком, ані територією Волині. На його думку, необхідно говорити про події 1942—1947 років, які вилилися у справжню війну між українським і польським підпіллям.

"Ця війна була наслідком тривалого конфлікту між двома народами, який розвивався у кількох площинах: релігійній, соціальній, політичній. На жаль, і українські повстанці, і польські підпільники чинили воєнні злочини. В першу чергу мова йде про знищення мирного населення. Через це спроби назвати ці події геноцидом є нічим іншим, як одностороннім підходом до проблеми. Таким чином, польські політики хочуть бачити лише страждання поляків, натомість не помічати жертв з українського боку", — йдеться в інтерв’ю.

Історик також вважає, що політичні дискусії, які розгорнулися навколо цієї теми, не сприяють розв’язанню цих проблем минулого та руйнують порозуміння між українцями і поляками зараз.

"Ці питання викликають сильні емоції у польському суспільстві. Їх намагаються використати праві радикальні політичні сили у Польщі. Зараз склалась дивна ситуація, коли крайні праві польські сили знайшли собі союзників серед радикальних прорадянських партій в Україні, таких як комуністи і частина Партії регіонів. На мою думку, такий союз довго не протримається, єдине, що їх об’єднує — це нелюбов до України", — вважає В’ятрович.

Нагадаємо, депутати Сейму (нижня палата польського парламенту) у своїй резолюції до 70-річчя Волинської трагедії назвали польсько-український етнічний конфлікт 1940-х років "етнічною чисткою з ознаками геноциду".

А у червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Після цього голова Сенату Боґдан Борусєвіч заявив, що українська сторона теж може звинуватити поляків у здійсненні геноциду над українцями.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існуютьрізні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х длязображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Чорнобильська катастрофа. Смерть тисяч людей заради виживання радянського режиму

Аварія на Чорнобильській АЕС сталася 37 років тому – у 1986 році. Тодішній комуністичний режим до останнього намагався приховати інформацію про масштаби забруднення території та опромінення радіацією людей. Приховував не тому, що розумів масштаби і наслідки катастрофи. А тому, що влада завжди так працювала і показувала СРСР як найкращу в світі державу, в якій ніяких катастроф ніколи не відбувається

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.