Спецпроект

Польські політики не хочуть помічати жертв з українського боку - історик

Спроби назвати події на Волині геноцидом польського народу є нічим іншим, як одностороннім підходом до проблеми, адже і українські повстанці, і польські підпільники чинили воєнні злочини.

Про це заявив кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Києво-Могилянської академії Володимир В’ятрович в інтерв’ю "Радіо Свобода".

В’ятрович переконаний, що треба говорити не лише про Волинську трагедію, але й загалом про українсько-польський конфлікт. Адже він не обмежився ані 1943 роком, ані територією Волині. На його думку, необхідно говорити про події 1942—1947 років, які вилилися у справжню війну між українським і польським підпіллям.

"Ця війна була наслідком тривалого конфлікту між двома народами, який розвивався у кількох площинах: релігійній, соціальній, політичній. На жаль, і українські повстанці, і польські підпільники чинили воєнні злочини. В першу чергу мова йде про знищення мирного населення. Через це спроби назвати ці події геноцидом є нічим іншим, як одностороннім підходом до проблеми. Таким чином, польські політики хочуть бачити лише страждання поляків, натомість не помічати жертв з українського боку", — йдеться в інтерв’ю.

Історик також вважає, що політичні дискусії, які розгорнулися навколо цієї теми, не сприяють розв’язанню цих проблем минулого та руйнують порозуміння між українцями і поляками зараз.

"Ці питання викликають сильні емоції у польському суспільстві. Їх намагаються використати праві радикальні політичні сили у Польщі. Зараз склалась дивна ситуація, коли крайні праві польські сили знайшли собі союзників серед радикальних прорадянських партій в Україні, таких як комуністи і частина Партії регіонів. На мою думку, такий союз довго не протримається, єдине, що їх об’єднує — це нелюбов до України", — вважає В’ятрович.

Нагадаємо, депутати Сейму (нижня палата польського парламенту) у своїй резолюції до 70-річчя Волинської трагедії назвали польсько-український етнічний конфлікт 1940-х років "етнічною чисткою з ознаками геноциду".

А у червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Після цього голова Сенату Боґдан Борусєвіч заявив, що українська сторона теж може звинуватити поляків у здійсненні геноциду над українцями.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існуютьрізні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х длязображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Список розстріляних українців у Сандармоху

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей