У Черкасах з університету звільняють відомого археолога

Археолога Михайла Сиволапа звільняють з Черкаського національного університету ім. Хмельницького. Зараз він перебуває у відпустці, однак заява на звільнення вже написана.

Науковець став заручником з’ясування міжгрупових та міжособистісних стосунків, які мають місце в інституті історії і філософії, повідомляє "Прочерк".

За словами доктора історичних наук, професора ЧНУ Віталія Масненка, звільнення Михайла Сиволапа буде втратою для університету.

"Він за своєю природою справжній науковець, фахівець-археолог, - зазначив доктор історичних наук Масненко. - Причому, його знають не лише в Україні, а й за кордоном, бо регулярно запрошують на міжнародні наукові конгреси".

За словами професора, Сиволап уже давно міг стати доктором наук, бо цілком відповідає цьому рівню, але є занадто вимогливим до самого себе

"Мовляв, має досліджених 700-800 пам’яток, а для захисту треба щонайменше дві тисячі, - розповів Масненко. - А тоді виявляється, що поряд захищаються люди, які мають усього 100-200 досліджених пам’яток. А нещодавно одна "пані від науки" захистила кандидатську дисертацію по одній знахідці".

Досягненням Сиволапа називають і створення в навчально-науковому інституті історії і філософії музею археології.

"Там близько 30 тисяч пам’яток, - наголосив професор. - Це унікальний музей, однак є проблема в його оформленні. Потрібно ж відповідне приміщення, співробітники, внесення до держреєстру. Всього цього Михайло Павлович добивався роками".

Сам Михайло Сиволап відмовився повідомляти причини свого звільнення з університету, але зауважив, що на жодні конфлікти з керівництвом не йшов.

"Найбільше мені буде шкода музею археології, який я створював 14 років, - підкреслив науковець. - Нині я там являюся директором на громадських засадах. І дуже сподіваюся, що після звільнення не буду відсторонений від роботи в цьому музеї. Готовий там працювати на громадських засадах і далі".

Дивіться також інші матеріали за темою "Археологія"

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.