В Афганістані - траур за жертвами марксистського режиму

В Афганістані відбувся дводенний траур за тисячам жертв комуністичного режиму, убитим наприкінці 1970-х років.

Про це повідомляє Лента із посиланням на агенцію Франс Прес.

Траур був оголошений урядом Афганістану після публікації раніше недоступних широкому загалу списків людей, до загибелі яких в 1978 і 1979 роках були причетні афганські спецслужби.

Список був виявлений нідерландськими слідчими, які ведуть розслідування військових злочинів в Афганістані.

Про існування документа стало відомо в 2010 році після допиту одного з колишніх керівників афганської розвідки Аманулли Усмана, який у 1993 році виїхав до Нідерландів. Він, зокрема, розповів, що підписував розстрільні списки .

У ході подальшого слідства голландці вийшли на 94-річну жінку, у якої збереглися 154 сторінки зі списком людей, страчених в 1978 і 1979 роках.

У цих списках вказувалися не тільки імена жертв, а й імена їхніх батьків, фаху, місця проживання, а також власне звинувачення.

Серед людей у списку були викладачі, студенти, чиновники, офіцери і власники магазинів. Авторами документа всі вони названі "ісламськими фундаменталістами".

У квітні 1978 року внаслідок військового перевороту до влади в Афганістані прийшла марксистська Народно-демократична партія Афганістану. Вона намагалася провести реформи з секуляризації ісламської країни, що викликало невдоволення та опір значної частини традиційного афганського суспільства.

Внаслідок внутрішньопартійних конфліктів у 1979 році владу захопив один із діячів НДПА Хайфізулла Амін, представник "радикального" крила. Він не спромігся припинити збройне протистояння у країні, посиливши натомість репресії.

У грудні 1979 року в ситуацію втрутився СРСР. Радянські війська знищили Аміна, привівши до влади лідера "поміркованих" марксистів Бабрака Кармаля і залишивши для його підтримки військовий контингент.

З того часу влада в Афганістані змінювалася кілька разів, однак громадянська війна триває досі - нині між релігійними радикалами і республіканцями; останніх підтримує миротворчий контингент НАТО.

Дивіться також інші матеріали за темою "Афганістан"

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.