В Афганістані - траур за жертвами марксистського режиму

В Афганістані відбувся дводенний траур за тисячам жертв комуністичного режиму, убитим наприкінці 1970-х років.

Про це повідомляє Лента із посиланням на агенцію Франс Прес.

Траур був оголошений урядом Афганістану після публікації раніше недоступних широкому загалу списків людей, до загибелі яких в 1978 і 1979 роках були причетні афганські спецслужби.

Список був виявлений нідерландськими слідчими, які ведуть розслідування військових злочинів в Афганістані.

Про існування документа стало відомо в 2010 році після допиту одного з колишніх керівників афганської розвідки Аманулли Усмана, який у 1993 році виїхав до Нідерландів. Він, зокрема, розповів, що підписував розстрільні списки .

У ході подальшого слідства голландці вийшли на 94-річну жінку, у якої збереглися 154 сторінки зі списком людей, страчених в 1978 і 1979 роках.

У цих списках вказувалися не тільки імена жертв, а й імена їхніх батьків, фаху, місця проживання, а також власне звинувачення.

Серед людей у списку були викладачі, студенти, чиновники, офіцери і власники магазинів. Авторами документа всі вони названі "ісламськими фундаменталістами".

У квітні 1978 року внаслідок військового перевороту до влади в Афганістані прийшла марксистська Народно-демократична партія Афганістану. Вона намагалася провести реформи з секуляризації ісламської країни, що викликало невдоволення та опір значної частини традиційного афганського суспільства.

Внаслідок внутрішньопартійних конфліктів у 1979 році владу захопив один із діячів НДПА Хайфізулла Амін, представник "радикального" крила. Він не спромігся припинити збройне протистояння у країні, посиливши натомість репресії.

У грудні 1979 року в ситуацію втрутився СРСР. Радянські війська знищили Аміна, привівши до влади лідера "поміркованих" марксистів Бабрака Кармаля і залишивши для його підтримки військовий контингент.

З того часу влада в Афганістані змінювалася кілька разів, однак громадянська війна триває досі - нині між релігійними радикалами і республіканцями; останніх підтримує миротворчий контингент НАТО.

Дивіться також інші матеріали за темою "Афганістан"

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.