Сьогодні - 23 роки виведення радянських військ із Афгану

23 роки тому, 15 лютого 1989 року, остання колона радянських військ була виведена з Афганістану.

Таким чином закінчилась більш ніж дев`ятирічна військова інтервенція Радянського Союзу в сусідню державу, в якій і сьогодні ще тривають збройні заворушення.

Про це нагадує "Рідна.ua".

Захищати революцію 1979 року в Демократичній республіці Афганістан (ДРА) були направлені понад 150 тисяч українців. Більше трьох тисяч із них загинули під час цієї війни, вісім тисяч повернулися в Україну поранениним або інвалідами, близько 60 вважаються полоненими і без вісті зниклими.

Уже дома, від ран, хвороб і самогубств померли більше 4 тисяч українських "афганців".

Всього за 9 років війни в Афганістані загинуло понад 14 тисяч радянських солдат, більше 30 тисяч з них були поранені; з афганського боку втрати були ще жахливіші — біля 1.5 мільйона загиблих і майже 5 мільйонів біженців, що знайшли притулок в сусідніх Пакистані та Ірані.

Ця війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов’язок, залишалися вірними присязі до кінця.

В Україні цей день офіційно відзначається відповідно до Указу Президента України № 180/2004 від 11 лютого 2004 року і має назву "День вшанування учасників бойових дій на території інших держав".

Дивіться також:

Кодекс воїна-афганця. Радянська пам'ятка для солдат 1987 року (ФОТО)

1988: обмін радянських військовополонених на моджахедів (ВІДЕО)

 

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".