Спецпроект

У Жидачеві відкрили історичний музей

Одне з найстаріших міст України дочекалося власного музею історії. Під нього переобладнали столітню школу.

Наразі Музей історії та мистецтва Жидачівщини без світла та опалення - коштів у казначействі не виділили, а саме приміщення держава дала в оренду на 49 років, повідомляє prostir.museum.

Керівництво Львівської галереї мистецтв, відділенням якої став новостворений музей, сподівається зовсім скоро перевезти у Жидачів з фондосховищ цінні ікони та предмети живопису.

"Жидачівщина – старовинний край, де переплелось візантійське та західне сакральне мистецтво, - розповідає директор Львівської галереї мистецтв Лариса Возницька. - Археологи у різні часи знаходили тут чимало скарбів, проте коли батько з експедицією прибув сюди у 70-х роках, стіни тодішнього музею – старовинного костела – були голими. Ми зібрали усе, що було розкидано довкола, на реставрацію (одна зі старовинних ікон слугувала сходинкою, унікальне розп’яття Христа підібрали з підлоги). Зараз картини, ікони, Царські врата XVII ст. з Жидачівщини зберігаються у фондо­сховищах Олеського замку. Ще більше скарбів міста порозкидано по музеях України та Польщі. Перевозити уже історичні та культурні пам’ятки до жидачівського музею – небезпечно. Хоча охорона приміщення належна, але досі маємо проблему з підключенням опалення".

Поки що стіни музею прикрашають фотомакети пам’яток Жидачівщини, з яких можна зро­бити висновки про вражаючу майбутню експозицію. В 11 експозиційних залах розмістять об’єкти, що описуватимуть місто від дописемних років донині. Жидачівщині є чим похвилитись: у XVIIІ ст. тут знайшли знаменитий "Молотівський скарб" – 15 срібних прикрас та 65 чеських монет Вацлава II (1278 р. н.) і Яна I Люксембурга (1310 р. н.), тут було знайдено два стародавні мечі XII ст., кілька язичницьких кам’яних баб, 30 примірників стародруків, незліченна кількість давніх ікон та елементів декору.

"Відвоювати музей було непростим завданням, бо за ділянку в 600 квадратних метрів у центрі міста велась таємна боротьба, - каже завідувач музею Жидачівщини Степан Ревуцький. - Коли все ж таки було вирішено створити тут музей, нас чекали нелегкі ремонтні роботи. Все це робилось силами працівників музею, коштом меценатів, місцевої влади та Львівської галереї імені Возницького. Державного ж фінансування не було. Навіть фотомакети експонатів на стінах музею зроблені в кредит".

У музеї вже проведено сучасне опалення, печі замінені і готові до пуску, але... Казначейство досі не перечислило 2,5 тисячі гривень на експертизу проекту реконструкції обладнання. Тож запустити опалення керівництво музею не може.

Проте працівники Музею історії та мистецтва Жидачівщини налаштовані оптимістично, планують наступного року до 850-ліття Жидачева представити екс­позицію рідкісних пам’яток. Цей музей, запевняє пан Ревуцький, має важливу місію – разом із Музеєм гетьмана Івана Виговського та пам’яткою XV століття – П’ятничанською вежею – він створить Музейний комплекс Жидачівщини.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.