Українські бібліотеки отримають книги про Голодомор

До 80-ї річниці Голодомор-геноциду 1932-1933 років 167 бібліотек по всій Україні отримають нові тематичні набори книг про велику трагедію українського народу.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

У книгах є описи документів, що висвітлюють причини, перебіг і наслідки Голодомору, етнографічний аспект геноциду, свідчення очевидців про страшний голод та про доброчинців, які у 1932-1933 роках допомагали вижити тим, хто голодував.

У Національній парламентській бібліотеці зберуться директори київських бібліотек, котрим передадуть набір книг філософ Євген Сверстюк, директор видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" Іван Малкович та співкоординатор Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років Іван Васюник.

Час і місце заходу: 12 листопада, вівторок, 12:00. Київ, Національна парламентська бібліотека України (загальний читальний зал №1, вул. Грушевського, 1).

Одна із книг — спеціальне видання Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду. Інші книги було надано Міжнародним благодійним фондом "Україна 3000", видавництвом "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" та Центром досліджень визвольного руху. Серед них такі видання:

·         "Великий терор. Сталінські чистки тридцятих років" Роберта Конквеста;

·         "Красный апокалипсис: сквозь раскулачивание и Голодомор" Дмитра Гойченка;

·         "Геноцид українців: деформація народної культури" Олесі Стасюк;

·         "Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор" Роберта Конквеста;

·         "Людяність у нелюдяний час. Доброчинці в часи Голодомору" (упорядники Володимир Тиліщак, Вікторія Яременко);

·         "Голодомор 1932—1933 років в Україні за документами ГДА СБУ" (упорядники Василь Даниленко (відповідальний упорядник), Людмила Аулова, Валентина Лавренюк);

·         "Голодомор на Луганщині 1932—1933 років";

·         "Свіча пам’яті: Усна історія про геноцид українців у 1932—1933 роках" Валентини Борисенко.

Як відомо, цього року відзначають 80-і роковини Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору, створений у 2010 році, вже розпочав підготовку до проведення пам’ятних заходів 23 листопада.

Дивіться також: "Історія Голоду. Читачі УП розповідають, як вижили їхні родини"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.