Мінкульт РФ вважає недоцільним пам'ятати про жертв репресій

Міністерство культури Російської Федерації визнало програму "Про увічнення пам'яті жертв політичних репресій", підготовка якої ведеться з 2011 року, недоцільною.

Про це повідомляє Newsru.

Таким був результат обговорення федеральної цільової програми на 2014-2018 роки "Про увічнення пам'яті жертв політичних репресій", яка передбачала забезпечення доступу в архіви, підтримку музеїв історії репресій, а також соціальну підтримку жертв репресій.

У висновку Мінкультури містяться також експертні думки Мінфіну і навіть Мінкомзв'язку РФ.

Зокрема, у Мінфіні стверджують, що не бачать "підстав для прийняття і реалізації нових федеральних цільових програм", а на думку Мінкомзв'язку, реалізація проекту "може спричинити зайвий формалізм і невиправдані бюджетні витрати".

За висновком низки федеральних відомств, розробка окремої федерально-цільової програми наразі визнана недоцільною.

Окрім проблеми припинення бюджетного фінансування, існує і друга гостра проблема - гальмування чинних проектів на бюрократичному рівні, зазначає видання. Уповноважений із прав людини в РФ Владімір Лукін ще в грудні 2013 звертав увагу на те, що вже готові проекти украй повільно проходять необхідні етапи в бюрократичних інстанціях.

У зв'язку з подібною державною позицією активісти громадянської спільноти висловлюють думку про пошук альтернативних шляхів фінансування таких проектів.

Приміром, громадянська ініціатива "Остання адреса" і однойменний фонд увічнення пам'яті жертв політичних репресій, поповнюваний за рахунок добровільних пожертвувань громадян і організацій, займається встановленням меморіальних знаків на будинках, мешканці яких були репресовані в радянські часи.

Наразі позиція нинішньої влади РФ видається "цілеспрямованою та комплексною", наголошують журналісти.

Як відомо, у Пермському краї під загрозою закриття опинився Меморіальний музей історії політичних репресій "Перм-36", який є одним із найвідоміших пам'ятних місць жертв ГУЛАГу.

Бюджетна підтримка "Пермі-36" припинилася з травня цього року. У зв'язку з чим у музеї табору, де катувалися і вмирали в тому числі політв'язні-українці (зокрема, Василь Стус), відключено електрику і не проводяться екскурсії.

У червні 2013 року повідомлялося, що автори концепції єдиного підручника з історії для російських шкіл уникають говорити про політичні репресії в СРСР. Постаті радянських лідерів планувалося розглядати в контексті тих реформ, які вони здійснили.

Згідно з соціологічним опитуванням 2012 року, росіяни поступово забувають про сталінські репресії.

Дивіться також інші матеріали за темою "Кремль"

"Пропагандистські вітрини": політична історія чемпіонатів світу з футболу

Після Другої світової війни в Угорщині, як і в інших країнах Центрально-Східної Європи, до влади прийшли комуністичні режими. Як і фашисти в Італії та нацисти в Німеччині, комуністи в Центрально-Східній Європі розглядали спорт як потужну пропагандистську зброю. Інтереси угорської комуністичної влади співпали з бажаннями тренера Густава Шебеша. Результатом стала найсильніша команда 1950-их років – склад збірної Угорщини, який увійшов в історію під назвою "Золота команда". Ця команда була одним з яскравих зразків впливу тоталітарного режиму на спорт

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.

"Дніпро" на теренах Західної Німеччини. Спецоперація кдб

У 1956 році кдб срср створив на теренах Західної Німеччини легендовану групу "Дніпро", яка нібито стояла на патріотичних позиціях, дбала про українські інтереси і закликала емігрантів повертатися на свою батьківщину. Але за щирими, на перший погляд, зверненнями і закликами крилися ретельно продумані й далекосяжні плани посіяти розбрат і ворожнечу в середовищі української еміграції, скомпрометувати лідерів в очах рядових членів націоналістичних організацій, розсварити їх між собою, посіяти зневіру.

Як у Харкові встановлювали (та руйнували) пам’ятник УПА

1992 рік. У харківському Молодіжному парку, поруч із хрестом пам'яті жертв Голодомору установлюють перший на Лівобережжі пам'ятний знак воїнам УПА. У день відкриття біля знаку стоїть почесна варта курсантів кількох училищ. Церемонія починається молебнем за участі священників УАПЦ та УГКЦ. За кілька років пам'ятний знак стане мішенню понад сотні актів вандалізму: його засипатимуть сміттям, руйнуватимуть, намагатимуться "обміняти" на пам'ятник лєніну, а згодом — украдуть.