В Росії хочуть комп'ютеризувати архіви

Міністерство культури Російської федерації підготувало концепцію розвитку архівної справи в країні до 2020 року.

Про це повідомляє Коммерсантъ.

У поняття "архіви" в РФ входять як центри зберігання історично цінних і унікальних документів (що представляють дослідницький інтерес), так і звичайні документосховищa, матеріали яких необхідні для організації правильної бюрократичної роботи.

Зараз в Росії працюють 15 федеральних архівів, 204 регіональних і 2263 муніципальних архіву.

Одним із способів виконання обох архівних функцій, з точки зору розробників, має стати підвищення електронної доступності документів.

Концепція Мінкульту, зокрема, передбачає забезпечення до 2020 року онлайн-доступу до опису всіх фондів, що знаходяться в державних і муніципальних російських архівах. До цього ж часу повинні бути описані і бути доступні в електронному вигляді до 40% справ, що містяться в державних архівах.

Всі державні архіви до 2020 року повинні обзавестися сайтами, які будуть надавати загальну інформацію і забезпечувати електронний доступ до документів. Ці сайти мають бути інтегровані з порталами державних і муніципальних послуг.

Концепція передбачає включення електронного документа в якості одиниці зберігання державних архівів: фахівці повинні пропрацювати систему заходів, що забезпечує захист збережених електронних документів від фальсифікації, а також продумати систему матеріально-технічної інфраструктури для зберігання, тобто серйозно комп'ютеризувати цю сферу.

Для того щоб звільнити архівні площі, пропонується скоротити час зберігання документів особового обліку з 75 до 20 років. Саме ці документи, що містять дані про робочі місця і трудовий стаж громадян, складають основний масив зберігання.

У 2013 році в російські державні та муніципальні архіви надійшло 5 млн документів особового складу, притому що кількість документів постійного зберігання склало 1,9 млн.

Про те, як буде реалізовано цю пропозицію і що воно означатиме в контексті підтвердження трудового стажу при призначенні пенсій (заради чого, власне, дані документи багато в чому і відправляються на зберігання та облік), з документа не цілком зрозуміло.

Як відомо, днями російський архів відмовив російському історику в доступі до документу з 1937 року.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?