УКРАЇНСЬКУ ДОКУМЕНТАЛКУ ВИЗНАНО НАЙКРАЩОЮ В ІСТОРІЇ КІНО

За результатами голосування експертів Британського кіноінституту найвизначнішим документальним фільмом усіх часів стала "Людина з кіноапаратом" виробництва Всеукраїнського фотокіноуправління (1929 рік).

Про це повідомляє Національний центр Олександра Довженка.

З більше 200 критиків і 100 фільммейкерів з усього світу, які взяли участь у складанні рейтингу, 110 назвали найкращим документальним фільмом всіх часів українську стрічку Дзиґи Вертова  "Людина з кіноапаратом" (1929), вивівши її на першу сходинку найавторитетнішого кінорейтингу.

Дзиґа Вертов (Давид Кауфман) - радянський кінорежисер, один із засновників і теоретиків документального кіно. У 1927-30 роках співпрацював з Всеукраїнським фото- і кіноуправлінням (ВУФКУ) - державною кінематографічною організацією Української соціалістичної радянської республіки.

У ВУФКУ Вертов створив три своїх найвідоміші фільми - "Людина з кіноапаратом", "Одинадцятий" і один із перших звукових фільмів "Ентузіазм" ("Симфонія Донбасу"). Вважається одним із творців кліпової техніки монтажу.

"Людина з кіноапаратом" - друга стрічка Дзиґи Вертова, створена на Одеській кінофабриці Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) спільно з талановитим братом-оператором Михаїлом Кауфманом.

Виключений з Совкіно, де працював доти, Вертов був запрошений до України керівництвом ВУФКУ, яке лояльніше ставилось до мистецьких експериментів, час яких в Росії вже минув.

 

Ліберальна політика українського уряду наприкінці 1920-х на противагу догматичній і дедалі більш прескриптивній політиці в Росії, спричинила справжній потік еміграції кіномитців в Україну: свої експерименти змогли тут здійснити Дзиґа Вертов, Михаїл Кауфман, Микола Шпиковський, Іван Перестіані, Ніколай Охлопков та Владімір Маяковський, який створив для ВУФКУ три кіносценарії.

Неоднозначно сприйнятий критиками, й зовсім незрозумілий аудиторії, авторефлексивний експеримент Вертова невдовзі був викреслений з історії радянського кіно й надовго забутий. "Людину з кіноапаратом" згадали лише в 1960-х роках по смерті режисера, коли кінематографісти французької "нової хвилі" перевідкрили його творчість.

Знятий в Одесі, Києві та Харкові, фільм є методологічним посібником для кінодокументалістів і одночасно "фільмом про фільм", в якому ставляться питання про природу безпристрасної фіксації реальності.

"Людина з кіноапаратом", маніфест Вертовської футуристичної концепції "кіноока" є взірцем неймовірного монтажного експеримента, "кіносимфонії" про життя радянського мегаполіса, в якому ще рясно розлиті ознаки славетної політики українізації - написи, гасла, плакати тощо.

Фільм "Людина з кіноапаратом" переміг в рейтингу журналу Sight & Sound попри те, що до нього було номіновано понад 1000 фільмів від зародження кінематографа до наших днів, кожен п'ятий з яких був знятий після 2000 року: тим неймовірніше, що німа стрічка 1929 року отримала таке визнання кінопрофесіоналів.

Журнал Sight & Sound - найстаріший з існуючих кіножурнал у світі, який виходить в Великобританії з 1932 року. З 1952 року щодесятьроків журнал публікує рейтинги найвизначніших ігрових фільмів всіх часів за результатами опитувань сотень кінопрофесіоналів з усього світу. Рейтинг Sight & Sound вважається найавторитетнішим в середовищі кінематографістів.

В останньому рейтингу 2012 року "Громадянин Кейн" Орсона Веллса, фільм-лідер рейтингу впродовж останніх 50 років, вперше був витіснений з першої позиції тріллером Адьфреда Гічкока "Запаморочення".

В цьому ж рейтингу, в якому не розрізнювались ігрові та неігрові фільми, "Людина з кіноапаратом" посіла феноменальне 8 місце серед фільмів всіх часів, що й спонукало BFI запровадити окремий рейтинг документальних фільмів.

Також: "ВУФКУ - часи прибуткового і масового українського кіно. ФОТО"

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням