Болгарія відкрила засекречені документи комуністичної воєнної розвідки

30 тисяч файлів передано цивільній комісії для організації доступу до них

Міністр оборони Болгарії оголосив про відкриття доступу до архівів воєнної розвідки епохи комунізму для журналістів і вчених. Близько 30 тисяч файлів з 1944—1991 років передали цивільній комісії, яка очолює роботу по вивченню цих архівів. Про це повідомляє "Радіо Свобода".

"Болгарія повинна пролити світло на репресивну структуру комунізму", — заявив міністр оборони Болгарії Ніколай Ненечов, додавши, що країні необхідно звільнитись від секретів і залежності, зв’язаних з цим періодом.

Розсекречення архівів комуністичних спецслужб Болгарії підтримує Президент Росен Плевнелієв. Відсутність недвозначної оцінки злочинів комуністичного режиму у лютому 2014 року він визначив як "найбільшу ваду нашого перехідного періоду".

Закон, який дозволяє працювати в архівах колишньої Державної безпеки, був прийнятий у Болгарії наприкінці 2006 року, а на початку 2007 року було засновано так звану комісію "Досьє" — незалежний орган, завданням якого є збирати і зберігати всі архіви установ, пов’язаних із репресивним апаратом комуністичного режиму, а також надавати доступ до цих документів жертвам, дослідникам, журналістам та ін.

Окрім того комісія перевіряє імена членів політичної, економічної та соціальної еліт у перехідний період Болгарії і публікує імена колишніх агентів та офіцерів Служби державної безпеки, — розповів болгарський історик, автор книжки про роль секретних служб Момчил Методієв в інтерв’ю газеті "День".

В Україні також розпочали процес передачі архівів радянських спеслужб з-під відомств силових органів СБУ, МВС, Міноборони до  Архіву Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП). Передача документів відбуватиметься в рамках Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", який набув чинності 21 травня 2015 року.

Нагадаємо, що минулого року відновлено вільний доступ до розсекречених у 2008—2010 роках документів колишньої радянської спецслужби — ЧК-НКВД-КҐБ, які зберігаються в Архіві СБУ.

Сталий доступ до цих матеріалів повинен бути гарантований кожному на виконання Законів України та Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів, яка як невід’ємну ознаку демократії передбачає обов’язкову можливість  дізнатися об’єктивно про елементи своєї історії.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?