ЗНАЙДЕНО ОСТАНКИ МОНИ ЛІЗИ?

Італійські археологи заявили, що вони знайшли "вірогідні" останки жінки, яка зображена на картині Леонардо да Вінчі "Портрет пані Лізи дель Джокондо". 

Про це повідомляє Discovery.

Команда археологів упевнена, що на портреті намальована флорентійка Ліза Герардіні, дружина флорентійського торгівця шовком Франческо дель Джокондо.

Відомо, що да Вінчі малював портрет протягом кількох років, починаючи з 1503-го. Представниця середнього класу епохи Відродження Ліза дель Джокондо, портрет якої називали "Джоконда" (італійською "весела"), померла у липні 1542 року.

За словами керівника експедиції Сильвано Вінчеті, вони знайшли місце поховання Джоконди. Це флорентійський монастир святої Урсули, де пані Ліза жила після того, як овдовіла.

 

Під час розкопок під підлогою колишньої монастирської церкви знайшли 12 скелетів. Вуглецевий аналіз восьми з них показав, що вони "занадто старі для Мони Лізи".

Ще чотири тіла виявили в окремій гробниці, якою користувалися до 1545 року. Згідно з вуглецевим аналізом, одна людина з цього поховання жила в той самий час, що й Ліза Герардіні.

Тіла були поховані у вологому середовищі флорентійського підземелля, розклавшись настільки, що отримані дані не можна підтвердити аналізом ДНК, зазначає видання.

Однак археологи упевнені, що "співставлення антропологічних та історичних даних" дозволяє з високою долею імовірності стверджувати про позитивний результат кількарічних розкопок.

Від тіла жінки, яка надихнула да Вінчі на одну із найвідоміших у світі картин, залишилося кілька кісток стегна, гомілки і щиколотки. Черепа не знайшли, що не дозволить археологам реконструювати реальне обличчя Мони Лізи.

Все за темою "Археологія"

Все за темою "Живопис"

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.