ЗНАЙДЕНО ОСТАНКИ МОНИ ЛІЗИ?

Італійські археологи заявили, що вони знайшли "вірогідні" останки жінки, яка зображена на картині Леонардо да Вінчі "Портрет пані Лізи дель Джокондо". 

Про це повідомляє Discovery.

Команда археологів упевнена, що на портреті намальована флорентійка Ліза Герардіні, дружина флорентійського торгівця шовком Франческо дель Джокондо.

Відомо, що да Вінчі малював портрет протягом кількох років, починаючи з 1503-го. Представниця середнього класу епохи Відродження Ліза дель Джокондо, портрет якої називали "Джоконда" (італійською "весела"), померла у липні 1542 року.

За словами керівника експедиції Сильвано Вінчеті, вони знайшли місце поховання Джоконди. Це флорентійський монастир святої Урсули, де пані Ліза жила після того, як овдовіла.

 

Під час розкопок під підлогою колишньої монастирської церкви знайшли 12 скелетів. Вуглецевий аналіз восьми з них показав, що вони "занадто старі для Мони Лізи".

Ще чотири тіла виявили в окремій гробниці, якою користувалися до 1545 року. Згідно з вуглецевим аналізом, одна людина з цього поховання жила в той самий час, що й Ліза Герардіні.

Тіла були поховані у вологому середовищі флорентійського підземелля, розклавшись настільки, що отримані дані не можна підтвердити аналізом ДНК, зазначає видання.

Однак археологи упевнені, що "співставлення антропологічних та історичних даних" дозволяє з високою долею імовірності стверджувати про позитивний результат кількарічних розкопок.

Від тіла жінки, яка надихнула да Вінчі на одну із найвідоміших у світі картин, залишилося кілька кісток стегна, гомілки і щиколотки. Черепа не знайшли, що не дозволить археологам реконструювати реальне обличчя Мони Лізи.

Все за темою "Археологія"

Все за темою "Живопис"

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".