В Києві відкрилась виставка про правозахисну діяльність української діаспори

До Міжнародного дня захисту прав людини документальна виставка "Незбориме плем’я" відкрилася у читальному залі Центрального державного архіву зарубіжної україніки.

Виставка висвітлює різні напрями та форми діяльності української діаспори у США, Канаді, Німеччині, Франції, Австралії, спрямованої на захист прав людини в Україні доби тоталітаризму та привернення світової спільноти до проблеми репресивної політики радянської влади щодо української інтелігенції.

 

Після згортання "хрущовської відлиги" і відновлення репресій, опинившись у таборах та на засланні українські політв’язні не припиняли інформувати світ про про порушення прав людини у радянському союзі,  підпільно передаючи за кордон листи, заяви, звернення та меморандуми.

Представлені на виставці документи розкривають складну долю українських політв’язнів Миколи Горбаля, Івана Кандиби, Святослава Караванського, Левка Лук’яненка, Валентина Мороза, Василя Овсієнка, Миколи Плахотнюка, Миколи та Раїси Руденків, Івана і Надії Світличних, Євгена Сверстюка, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Данила Шумука та багатьох інших.

На відкриття виставки завітав і один з найактивніших учасників українського правозахисного руху Левко Лук’яненко.  Він наголосив на тій особливій ролі "голосу українських політв’язнів", яку виконувала наша діаспора за кордоном, інформуючи про репресії в Україні громадськість і уряди демократичних держав. Проте, за його словами, лише третина документів, створених політв'язнями, потрапляла за кордон, решта ж перехоплювалась репресивними органами СРСР.

 

Відвідувачі виставки мають  можливість ознайомитися з невідомими широкому загалу документами, які містять інформацію про власне порушення прав людини в УРСР, а також заходи на їх захист -  матеріальну допомогу дисидентам, підготовку звернень, маніфестацій та акцій на підтримку політв’язнів, що організовувалися Державним центром УНР в екзилі та впливовими українськими громадсько-політичними організаціями.

Серед них – Організація державного відродження України, Українське національне об’єднання Канади, Український конгресовий комітет Америки, Комітет українців Канади, Об’єднання українців у Франції та ін.

Особливу увагу зосереджено на документах, які відклались у результаті роботи комітетів та комісій, створених при Світовій координаційній раді Ідеологічно споріднених націоналістичних організацій та Світовому конгресі вільних українців з метою захисту прав українських політичних в’язнів у Радянському Союзі.

Вхід вільний. Виставка триватиме до 30 грудня 2015 р.

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"