Документи КГБ про синьо-жовтий прапор над Києвом у 1966 р. СКАНИ

Вранці 1 травня 1966 року над будівлею Київського інституту народного господарства (нині Національний економічний університет) замайорів синьо-жовтий прапор. Його чудово було видно тисячам киян, які формували колони для першотравневої демонстрації.

Галузевий державний архів СБУ спільно з Електронним архівом українського визвольного руху опублікували матеріали архівної кримінальної справи КГБ на виконавців цього акту протесту.

Розслідуванням "теракту" зайнявся КГБ. Слідчі встановили, що організаторами акції були сусіди по гуртожитку: уродженець Одеси майстер-сантехнік Георгій Москаленко та уродженець Київщини слюсар-зварювальник Віктор Кукса.

 Віктор Кукса - саме він встановлював синьо-жовтий прапор на флагштоці Інституту народного господарства

30 квітня 1966 року вони придбали в Жовтневому універмазі два шарфи – жовтогарячого й синього кольору – та  в себе в кімнаті зшили з них український прапор. 

На полотнище прикріпили вирізаний тризуб і зробили напис "Ще не вмерла Україна, ще її не вбито! ДПУ". 

Напис "ДПУ", тобто "Демократична партія України", мав переконати громадян, які його побачать, що в Києві діє організація, що бореться за самостійну Україну.

 

У ніч на 1 травня 1966 року в день, коли на центральних вулицях Києва очікувалися комуністичні демонстрації до Дня солідарності трудящих, Москаленко й Кукса вивісили прапор над будівлею центрального корпусу Київського інституту народного господарства (нині – Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана), студентом 5 курсу якого був Москаленко.

Москаленко, озброєний саморобним пістолетом і "коктейлем Молотова", стояв на чатах біля пожежної драбини, в той час, як Кукса піднявся на дах, скинув і порвав червоний стяг і встановив синьо-жовте полотнище.

Драбина, по якій Віктор Кукса піднявся на дах Інституту народного господарства. Фото з кримінальної справи 

КГБ розцінив цей "злочин" як такий, що "підриває радянську владу" і негайно почав розслідування, в ході якого назбирав матеріалів аж на три томи. Ці документи вперше стають доступними онлайн для всіх охочих на сайті Електронного архіву українського визвольного руху avr.org.ua за посиланням

Георгій Москаленко - ініціатор акції з прапором 

Георгія Москаленка й Віктора Куксу затримали 21 лютого 1967 року. Їх обох засудили за статтями 62 частина перша і 222 частини перша і друга Кримінального кодексу УРСР. Москаленко одержав три, а Кукса – два роки ув’язнення в колонії суворого режиму.

 Спецповідомлення КГБ УРСР про синьо-жовтий прапор над Києвом

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного рухуЛьвівського національного університету та музею "Тюрма на Лонцького".

Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23311 документа. Місія проекту — робити минуле доступним.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває