АНОНС: Львів очима євреїв

Сьогодні остання лекція в рамках програми "Єврейські дні у Ратуші: Спільноти, середовища та держави у спірних містах ХХ століття".

Лекція професорки Наталії Алексюн "Опісля: Львів очима євреїв, які вижили" відбудеться 3 серпня о 19.00 у приміщенні ресторану "Ратуша" (площа Ринок, 1).

Вхід вільний.

 

У своїх свідченнях, Філіп Фрідман припускав, що дві тисячі євреїв ще жили в місті Львові, коли Радянська Армія зайняла його в липні 1944 року. Перед німецькою окупацією тут було 150 тисяч євреїв.

Фрідман утік із Янівського концтабору і переховувався. Його свідчення зосереджені на руйнуванні громади, але в них постають і питання про пережиття чоловіків, жінок і дітей, які дожили до осені-зими 1944 року.

Євреї, що вижили, поділялися на три категорії – "арійці", що вижили за т.зв. арійськими документами, "лісові люди", які приєдналися до партизанів, і "щурів", які переховувалися.

Як всі вони намагалися перебудувати своє життя в радянському Львові? Якими були їхні пріоритети й дилеми?

Професорка Наталія Алексюн  розглядатиме свідчення, щоденники, спогади та усні історії, щоб не тільки простежити перші кроки тих, хто вижив, а й подискутувати, яким вони пам'ятають той Львів.

Лекція відбудеться англійською мовою зі синхронним перекладом. Програма заходів доступна на сайті Центру міської історії.

 Наталія Алексюн

Наталія Алексюн є доцентом з сучасної єврейської історії у коледжі Туро Вищої школи юдаїки у Нью-Йорку.

Свій перший науковий ступінь вона отримала у Варшавському університеті, а далі провадила дослідження в Оксфорді, Єрусалимі і Нью-Йорку. Згодом здобула другий докторський ступінь в Нью-Йоркському університеті.

Наталія Алексюн видала монографію "Куди? Сіоністський рух у Польщі, 1944-1950 роки" (польською мовою), а також опублікувала численні статті у провідних виданнях із східноєвропейських студій та з юдаїки.

Зараз вона працює над новою книгою про т.зв. "справу про трупи у Європейських університетах" у 1920-х та 1930-х оках, а також над проектом про повсякденне життя євреїв, які переховувалися в Галичині під час Голокосту.

"Єврейські дні" є публічною програмою для широкої громадськості і пов'язані з двома проектами Центру міської історії: літньою школою про єврейську історію і багатокультурне минуле, яка триває з 2010 року та ініціативою "Простір Синагог: єврейська історія, спільна спадщина та відповідальність" (у партнерстві з Львівською міською радою та Німецьким товариством міжнародної співпраці GIZ).

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.