Як КГБ боровся із пам’яттю про Бабин Яр — опубліковано документи. СКАНИ

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ публікують в Електронному архіві документи КГБ про те, як радянські спецслужби перешкоджали вшануванню жертв Бабиного Яру.

Документи розповідають про спроби комуністичного режиму приховати правду про злочини нацистів у Бабиному Яру. Спроби, які теж були злочином і врешті призвели до сотень смертей під час Куренівської катастрофи 1961. 

"Пам'ять про Бабин Яр — це запобіжник від повторення практик обох тоталітарних режимів: нацистського та комуністичного", — переконаний голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

У 25 опублікованих документах є інформація про заходи радянської держбезпеки та МВС по боротьбі із сіонізмом та "єврейським екстремізмом" в 1966-1978 роках.

До числа найбільших "провокаційних екстремістських акцій" належало вшанування євреїв, загиблих від рук нацистів під час Другої світової війни в Бабиному Яру в Києві.

"Щороку напередодні річниці нацистських розстрілів у Бабиному Яру 29 вересня чекісти відзначали в своїх документах наявність у так званих "єврейських екстремістів" наміри вшанувати жертв Бабиного Яру, а значить використати річницю трагедії "з провокаційною метою" для "антигромадських проявів". КГБ намагалося всіляко перешкодити будь-яким поминальним акціям, що не вписувалися в комуністичну ідеологію", — зазначає директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут.

 

Цитата із спецповідомлення спецслужб за 1974 рік: "Центральному Комітету Комуністичної партії України доповідають про те, що сіоністські екстремісти міста Києва використовують єврейські релігійні свята і деякі пам’ятні дати, в тому числі 29 вересня – річницю розстрілу фашистами радянських громадян в Бабиному Яру – для здійснення з провокаційною метою націоналістичних та інших антирадянських проявів".

У спеціальних повідомленнях на ім’я Першого секретаря ЦК КПУ Голова КГБ доповідав про заплановані єврейські акції та заходи КГБ щодо їх оперативного супроводження та, часто, зриву та затримання учасників.

Так, у 1966 р. кагебістам було відомо, що 19 вересня на мітингу в Бабиному Яру виступали відомі письменники Віктор Некрасов, Борис Антоненко-Давидович та Іван Дзюба.

При чому, керівник спецслужби в УРСР Віталій Нікітченко оцінював реакцію єврейської молоді на заклики боротися проти антисемітизму та скріплювати співпрацю між українським і єврейським народами як "націоналістичну".

 Витяг із інформаційного повідомлення КГБ від 30 вересня 1966 року

Між іншим, керівником групи операторів, які фіксували подію на кіноплівку, був режисер Київської студії хронікальних фільмів Рафаїл Нахманович – батько відомого сучасного українського історика та громадського діяча Віталія Нахмановича.

29 вересня 1974 року, загін радянських дружинників припинив спробу групи євреїв покласти до пам’ятного каменя в Бабиному Яру вінки, букети та синьо-білі стрічки з написами "Жертвам фашизму" та "Ми не забудемо. Євреї з Риги та Москви" й установити дві металеві зірки Давида. Усі предмети дружинники вилучили.

Для "координації заходів по запобіганню можливих ворожих і антигромадських проявів з боку єврейських націоналістів і сіоністів" КГБ спеціально створював оперативний штаб на чолі із заступником Голови КГБ та заступником міністра внутрішніх справ.

 Вінок у вигляді зірки Давида, який представники єврейської громади Києва намагалися покласти до пам'ятного каменя в Бабиному Яру в 1974 році

Спецслужби докладали чималих зусиль, аби виключити навіть найменші шанси для інформації про дійсний стан ушанування жертв Голокосту в УРСР просочитися за кордон: 

"З метою запобігання присутності іноземців у районі Бабиного Яру і збору ними тенденційної інформації через можливості "Інтуриста" було змінено час прибуття в Київ туристичної групи із США – членів "Асоціації адвокатів штату Колумбії" чисельністю 76 осіб, зранку 29 вересня достроково відправлено до Львова автопоїзд із австрійськими автотуристами, було взято під контроль низку інших іноземців", — йдеться в одному з документів.

Навіть написи на вінках на кшталт "Жертвам фашизму від народу Ізраїлю" та "Народ Ізраїлю живий" органи КГБ у своїх документах розцінювали  як "провокаційні".

Через панівну в Радянському Союзі антиізраїльську політику та підтримку палестинських бойовиків органи держбезпеки не дозволяли скорботні акції в пам’ять про євреїв, загиблих унаслідок палестинських терористичних актів.

Наприклад, 7 вересня 1972 року чекісти та міліціонери затримали біля пам’ятного каменя  в Бабиному Яру євреїв – учасників акції покладання вінків на пошану ізраїльських спортсменів – жертв теракту на Олімпіаді  в Мюнхені.

А 18 травня 1974 року дружинники та міліціонери перешкодили євреям покласти вінки в пам’ять про загиблих за три дні до того в ізраїльському місті Маалоті 25 ізраїльтян від рук палестинських терористів.

Причому, сам теракт Голова КГБ Віталій Федорчук назвав "інцидентом з палестинськими партизанами". Вінки учасникам акції довелося покладати на Лук’янівському кладовищі.

 

Переглянути колекцію документів про боротьбу КГБ із "єврейським екстремізмом" та сіонізмом у Бабиному Яру можна в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за посиланням.

 

Довідка: Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів нацистами євреїв та циган, радянських військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору, а також радянських підпільників, членів Організації українських націоналістів, душевнохворих, заручників, "саботажників", порушників комендантської години та інших.

Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, зондеркоманда 4а айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за участі 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції розстріляли там майже 34 тисячі євреїв.

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися аж до звільнення Києва від окупації. У 1941—1943 роках тут розстріляно 62 члени ОУН, серед них відому поетесу Олену Телігу.

Усього протягом двох років у Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тисяч осіб, дві третини з яких склали євреї. Перед відступом нацисти примусили в’язнів Сирецького табору викопувати та спалювати трупи.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного руху,Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23669 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

 

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.

Переможний бій Чорних Запорожців під командою латвійця Карліса Броже

"Гаряче було москалям не так від травневого сонця, як від вогню Чорних пластунів та від влучної стрілянини гарматчиків". 30 травня 1920 року відбувся переможний бій "Чорних запорожців" над більшовиками біля села Вербка поблизу Вінниці