Майже 80 біографій підпільників ОУН виклали у вільний доступ. СКАНИ

Центр досліджень визвольного руху публікує в Електронному архіві українського визвольного руху колекцію персональних справ з архіву Служби безпеки ОУН Сокальської округи, що на Львівщині.

78 документів автобіографічного змісту відтепер можна переглянути онлайн. Папери було знайдено серед 300 документів СБ ОУН наприкінці травня 2016 р. в господарстві дядька народного депутата Володимира Парасюка.

Фахівці з Архіву Центру досліджень визвольного руху відразу ж розпочали реставрацію сокальського архіву, завдяки чому перша колекція вже у вільному доступі.

Окрім реставрації важливою складовою опрацювання автобіографій була ідентифікація учасників підпілля, які вказані лише за псевдонімами.

Допомогу в ідентифікації надав історик Володимир Мороз, а крім того, використано інформації Володимира Матиящука, Богдана Пікули, а також покійних Василя Филипчука, Григорія Лисака і Ярослави Романини-Левкович.

"Головною перешкодою в ідентифікації був брак дослідників, які би орієнтувалися в історії підпілля в Сокальській окрузі. На жаль, померли майже всі учасники боротьби, які знали згаданих в документах осіб", -  говорить Володимир Мороз.

Один із найцікавіших документів колекції - біографія Софії Лагодич (псевдо -  "Ліда"), підпільниці, яка була арештована у 1953 році і перебувала на допитах у тюрмі на вул. Лонцького.

 

Під час допитів "Ліда" не сказала нічого ні про себе, ні про нікого з побратимів, тому досі історики нічого про неї не знали. На всі питання слідчих казала, що "дала клятву перед Богом і нічого сказати в зв'язку із цим не може". Була запроторена на примусове лікування в психіатричну лікарню.

Не менш карколомною є біографія Євгенії Романини (за чоловіком - Чорній) на псевдо "Катруся". 20-річна дівчина була спершу членом Юнацтва ОУН, згодом - на низових посадах в Українському Червоному хресті при УПА.

У лютому 1945 р. "Катрусю" заарештували енкаведисти, однак через три місяці їй удалося втекти й знову перейти в підпілля, де вона боролася до 1954 р. Вона лікувала поранених повстанців в Українському Червоному хресті, згодом працювала друкаркою в Радехівському надрайонному проводі.

Втративши зв'язки з братами по зброї, які або загинули, або потрапили в полон, Євгенія переховувалася до 1956 р., доки на неї не донесли. Завдяки хрущовській "відлизі" її звільнили. Померла Євгенія Романина 16 січня 2004 р. у Львові.

 

Кущовий провідник ОУН Іван Лаба ("Кармелюк") розповідає в автобіографії про свій арешт німцями та поневірянням по гітлерівських концтаборах. Його заарештувала польова жандармерія під час розповсюдження листівок у липні 1944 р.

Через Львів "Кармелюка" відконвоювали в табір біля м. Дембіце (Польща). Через три дні табір евакуювали до концентраційного табору Заксенхаузен коло Берліна. Там Лаба просидів до квітня 1945 р.

Під час чергової евакуації в'язнів на Захід бранці розбіглися завдяки бойовим діям фронту, який наближався. Іван Лаба не залишився в еміграції, а повернувся нелегально в Україну, аби продовжувати боротьбу.

 

"Така кількість біографій підпільників дасть нам змогу досить детально прослідкувати життя конкретних людей, що спонукало їх долучитися до націоналістичного руху, в деяких випадках і арешти органами радянської держбезпеки та те, як вдалося звільнитися", - зазначає керівник Архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.

Переглянути колекцію персональних справ можна на сайті Е-архіву українського визвольного руху за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.uaє спільним проектом Центру досліджень визвольного рухуЛьвівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23743 документів. Місія проекту - робити минуле доступним.

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Сюргюн. Мама думала, що нас везуть на розстріл

Уявіть себе на їх місці. У ваш дім на світанку вриваються озброєні люди, солдати. Дають 15 хвилин на збори. Відвозять на найближчу станцію. І додому ви зможете повернутися лише через 50 років.

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін