Курінному командиру УПА з Полтавщини встановили меморіальну дошку на малій батькіщині. ФОТО

У с. Березова Лука Гадяцького району Полтавської області встановили меморіальну дошку на честь курінного командира УПА майора Миколи Савченка (Петра Миколенка), який діяв під псевдо "Байда".

Про це повідомляє сайт Українського інституту національної пам'яті. Дошку встановили до 95 річниці від дня народження старшини УПА коштом Спілки українських політв’язнів і репресованих у Польщі.

 

Пам’ятний знак Миколі Савченку встановили на будівлі сільської школи минулих вихідних. Участь у відкритті меморіального знаку взяли також жителі села, гості з району та інших областей. 

"Якщо ми хочемо жити у сучасній, заможній та розвиненій Україні – то повинні пам’ятати, що підвалиною такої держави є ідея любові до батьківщини. Бездержавні народи дороговказом у своїй боротьбі завжди обирали патріотизм і жертовність. Єврейський народ не їхав до пустелі за високими пенсіями та соціальними гарантіями, а був керований ідеалами здобуття власної батьківщини. Якщо хочемо досягнути успіху – понад усе повинні шанувати своїх борців за незалежність, тих, хто цілковито присвятив себе Україні!" – зазначив у своєму виступі на відкритті дошки представник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд.

Справа - представник УІНП Павло Подобєд 

На відкритті також зачитали лист доньки Миколи Савченка пані Марії, яка мешкає  в м. Нью-Йорку, США. Вона подякувала за повернення пам’яті про її батька на його батьківщині й обіцяла весною відвідати Березову Луку.

Також Спілка українських політв'язнів і репресованих у Польщі подарувала школі у Березовій Луці комп'ютерну техніку.

Довідка:

Микола Лаврінович Савченко народився 20 лютого 1921 року. Випускник керамічного технікуму в Миргороді. Служив у Червоній армії, отримав звання лейтенанта. Під час німецько-радянської війни потрапив до німецького полону, служив у допоміжних німецьких частинах, звідки дезертирував.

З кінця 1943 року зголосився до  УПА, призначений командиром підрозділу військової округи ВО-5 "Маківка"  на Дрогобиччині. У серпні 1944-го очолив сотню "Східняки", в якій служили колишні червоноармійці, уродженці центральних та східних областей України. 

15 вересня 1944 року сотня "Байди" ввійшла до Лемківського загону ВО-6 "Сян", який підпорядковувався тимчасовій спеціальній військовій окрузі УПА-Захід-Карпати, що існувала протягом двох місяців (серпень-вересень 1944) на території, ще зайнятій німцями.

Після зміни лінії фронту залишився в Лемківському курені, впродовж жовтня-листопада рейдував по теперішній Івано-Франківщині та Дрогобиччині. У січні 1945 року сотня перейшла згідно з наказом головного військового штабу УПА на північно-східну Тернопільщину.

У лютому 1946  року "Байда" був призначений командиром Перемиського куреня. Від весни цього року він діяв зі своїми сотнями на Перемищині й був підвищений у званні до хорунжого. У серпні 1947 року відділ УПА під керівництвом "Байди" здійснив успішний рейд на Захід.

1948 року Старшинські Збори обрали Савченка командиром частин, що рейдували на Захід. Згодом призначений заступником шефа Місії УПА за кордоном.

Емігрував до США у 1950 році, де закінчив студії механічного інженерства, працював за фахом. У громадському житті в еміграції часто використовував ще один повстанський псевдонім – Петро Миколенко, аби не постраждала родина в Україні.

Під цим ім’ям був одним із організаторів Об'єднання колишніх вояків УПА в США, обирався кілька разів його головою. Заснував видавничий комітет "Літопис УПА". Помер 1 січня 1979 року в Детройті (штат Мічиган, США).

Кацапізація Донбасу

"Портрет царя й цариці висів в хаті поруч з образом Бога й різних святих. Дітям то говорило — що цар, — це такий же святий, як інші святі. Коли на час закінчення школи дістав я якось до рук "Кобзаря", то його мова здавалася мені чимось у роді тієї мови, що нею писаний псалтир, тобто церковно-слов'янщини. Я вже й дома говорив "по-русски" й мої рідні були вдоволені, гордилися, що їх Саша говорить "по-панському". Ту ж Комишуваську школу й з тими ж всіма наслідками виходив і мій товариш по ній Микита Шаповалов. І в його прізвищі по тій же причині, що й у моїм теліпався русифікаційний хвостик "ов""

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін