Курінному командиру УПА з Полтавщини встановили меморіальну дошку на малій батькіщині. ФОТО

У с. Березова Лука Гадяцького району Полтавської області встановили меморіальну дошку на честь курінного командира УПА майора Миколи Савченка (Петра Миколенка), який діяв під псевдо "Байда".

Про це повідомляє сайт Українського інституту національної пам'яті. Дошку встановили до 95 річниці від дня народження старшини УПА коштом Спілки українських політв’язнів і репресованих у Польщі.

 

Пам’ятний знак Миколі Савченку встановили на будівлі сільської школи минулих вихідних. Участь у відкритті меморіального знаку взяли також жителі села, гості з району та інших областей. 

"Якщо ми хочемо жити у сучасній, заможній та розвиненій Україні – то повинні пам’ятати, що підвалиною такої держави є ідея любові до батьківщини. Бездержавні народи дороговказом у своїй боротьбі завжди обирали патріотизм і жертовність. Єврейський народ не їхав до пустелі за високими пенсіями та соціальними гарантіями, а був керований ідеалами здобуття власної батьківщини. Якщо хочемо досягнути успіху – понад усе повинні шанувати своїх борців за незалежність, тих, хто цілковито присвятив себе Україні!" – зазначив у своєму виступі на відкритті дошки представник Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд.

Справа - представник УІНП Павло Подобєд 

На відкритті також зачитали лист доньки Миколи Савченка пані Марії, яка мешкає  в м. Нью-Йорку, США. Вона подякувала за повернення пам’яті про її батька на його батьківщині й обіцяла весною відвідати Березову Луку.

Також Спілка українських політв'язнів і репресованих у Польщі подарувала школі у Березовій Луці комп'ютерну техніку.

Довідка:

Микола Лаврінович Савченко народився 20 лютого 1921 року. Випускник керамічного технікуму в Миргороді. Служив у Червоній армії, отримав звання лейтенанта. Під час німецько-радянської війни потрапив до німецького полону, служив у допоміжних німецьких частинах, звідки дезертирував.

З кінця 1943 року зголосився до  УПА, призначений командиром підрозділу військової округи ВО-5 "Маківка"  на Дрогобиччині. У серпні 1944-го очолив сотню "Східняки", в якій служили колишні червоноармійці, уродженці центральних та східних областей України. 

15 вересня 1944 року сотня "Байди" ввійшла до Лемківського загону ВО-6 "Сян", який підпорядковувався тимчасовій спеціальній військовій окрузі УПА-Захід-Карпати, що існувала протягом двох місяців (серпень-вересень 1944) на території, ще зайнятій німцями.

Після зміни лінії фронту залишився в Лемківському курені, впродовж жовтня-листопада рейдував по теперішній Івано-Франківщині та Дрогобиччині. У січні 1945 року сотня перейшла згідно з наказом головного військового штабу УПА на північно-східну Тернопільщину.

У лютому 1946  року "Байда" був призначений командиром Перемиського куреня. Від весни цього року він діяв зі своїми сотнями на Перемищині й був підвищений у званні до хорунжого. У серпні 1947 року відділ УПА під керівництвом "Байди" здійснив успішний рейд на Захід.

1948 року Старшинські Збори обрали Савченка командиром частин, що рейдували на Захід. Згодом призначений заступником шефа Місії УПА за кордоном.

Емігрував до США у 1950 році, де закінчив студії механічного інженерства, працював за фахом. У громадському житті в еміграції часто використовував ще один повстанський псевдонім – Петро Миколенко, аби не постраждала родина в Україні.

Під цим ім’ям був одним із організаторів Об'єднання колишніх вояків УПА в США, обирався кілька разів його головою. Заснував видавничий комітет "Літопис УПА". Помер 1 січня 1979 року в Детройті (штат Мічиган, США).

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".