АНОНС. "Антирадянські історії" Олєґа Панфілова у Харкові

Книга "Антирадянські історії" Олєґа Панфілова містить публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода "Крим. Реалії", а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії "Росія на Кавказі: історія ментальної окупації".

Книга присвячена маловідомим фактам і подіям радянського та російського минулого – таким як історія 150-річної російсько-чукотської війни чи походження імператорів Російської імперії. Їх намагаються оминути як неприємні й такі, що суперечать офіційній пропаганді.

Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер – російсько-української та анексії Криму.

Час: 2 грудня, 18:30

 

Місце: Харків, вул. Сумська, 3, Книгарня "Є"

Вхід вільний

Зустріч модеруватиме Олександр Зінченко, історик, публіцист, співзасновник і редактор "Історичної правди", автор та ведучий програми "Розсекречена Історія" (UA:Перший).

Олєґ Панфілов народився  1957 року в Таджикистані. У 1979 році закінчив Худжанський університет і працював в Інституті історії Академії наук Таджикистана, займався вивченням пам’ятників давнього мистецтва, археологією і етнографією.

У 1985 році був запрошений стати членом CAR ICOMOS ЮНЕСКО. У 1990 році був нагороджений медаллю Зороастрійського коледжа в Бомбеї.

У журналістиці з 1974 року. Вісім років вів програму Таджицького ТВ "Пам’ять минулого". Із 1991 року – позаштатний кореспондент агентства "Associated Press" в Таджикистані, кореспондент "Незалежної газети", радіостанції "Юність". На Радіо Свобода (російська служба) був автором і ведучим програми "Влада і преса". У 1993 році – директор московського бюро американського Комітету захисту журналістів (CPJ), у 1994–2000 роках – директор служби моніторингу Фонду захисту гласності, в 2000–2010 роках – директор Центру екстремальної журналістики.

 

Із 2009 року живе в Грузії. Професор Державного університету Ілії. У 2009–2012 роках – ведучий програм телеканалу ПІК. Коментатор української служби Радіо Свобода.

Лауреат гран-прі Міжнародного кінофестивалю "Образ віри" (1993), нагороджений призом "За свободу преси" Information Safety and Freedom, ISF (2009), кавалер грузинського Ордена Честі (2013).

Автор і упорядник 35 книг, виданих у різних країнах, автор сценаріїв 8 фільмів, близько 4000 статей, опублікованих у різних країнах. 

Громадянин Таджикистану і Грузії.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.