Ексгумація праху Олександра Олеся. Хроніка скандалу

Святкову атмосферу збурила інформація про ексгумацію праху видатного українського письменника Олександра Олеся. "Історична правда" спробувала розібратися в цьому вихорі новин.

3 січня видання "Дзеркало тижня" повідомило, що в Чехії примусово ексгумували останки похованого на Ольшанському кладовищі у Празі українського письменника Олександра Олеся (Кандиби) та його дружини Віри.

Примусова ексгумація була спричинена особливостями чеського законодавства, згідно з яким за місце поховання померлого потрібно сплачувати ренту у 20 тисяч крон на 10 років.

Розкопана могила Олександра Олеся на Ольшанському цвинтарі в Празі. Фото:  Ігор Булиг

Громадянин Чехії, українець Володимир Михайлишин, який із власної ініціативи сплачував за місце поховання Олеся, нещодавно помер. Син Михайлишина як законний спадкоємець прийняв рішення поховати свого батька саме у могилі Олеся.

Станом на 10:21 3 січня могилу подружжя Кандиб уже розкопали. Подальша доля рештків класика української літератури та його дружини зависла в повітрі.

На диво оперативною виявилася реакція української влади. Президент України Петро Порошенко дав вказівку міністрові закордонних справ Павлові Клімкіну забезпечити збереження праху Олександра й Віри Кандиб для того, щоб у подальшому перепоховати їх в Україні.

На місці в Чехії посольство України поклопоталося, щоб рештки перемістили до депозитарію Ольшанського кладовища до тих пір, поки  нащадки Олександра Олеся, які проживають у Канаді, не висловлять свого рішення щодо місця остаточного перезахоронення.

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович заявив: "Олександр Олесь має бути перепохований в Україні. Найкраще місце для цього — алея почесних поховань на Лук'янівському кладовищі".

Посадовець відзначив, що ситуація з могилою Олександра Олеся показова, вона свідчить, що чимало українських поховань за кордоном перебувають під загрозою. 

Зокрема, цього року тільки на Ольшанському кладовищі у Празі можуть примусово ексгумувати останки драматурга, одного з батьків сучасного українського модерного театру Спиридона Черкасенка; громадської діячки, педагога Орисі Єфремової-Дурдуківської; інженера-будівельника Олександра Ярошевського.

На думку В’ятровича, держава сама має ініціювати їх повернення на рідну землю для поховання у Національному пантеоні

 Похорон Олександра Олеся на Ольшанському цвинтарі у Празі. Фото липня 1944 року. Джерело: Сумський історичний портал
 Удова поета Віра перед труною покійного. Фото липня 1944 року. Джерело: Сумський історичний портал

Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман пообіцяв, що уряд виділить кошти для перевезення праху Олександра Олеся та Віри Кандиб до України.

Пізно ввечері 3 січня стало відомо, що канадські родичі Олеся дали згоду на перепоховання письменника в Україні. Посол України в Канаді Андрій Шевченко написав у своєму "Твіттері", що дипломатам удалося розшукати двох канадських правнуків письменника.

"У нас є письмова згода від обох правнуків на перепоховання і ми пересилаємо ці документи до Кабінету міністрів у Києві та до нашого посольства в Празі", — повідомив посол агенції "Укрінформ".

У контексті історії з перепохованням Олександра Олеся народний депутат від партії "Опозційний блок" Вадим Рабинович заявив, що "Україну не слід перетворювати на всесвітнє кладовище".

Із коментаря політика в ефірі каналу "112 Україна" випливає, що він вважає, ніби письменник Олександр Олесь помер щойно, а не в 1944 році.

"Я вважаю, що цими людьми [закордонними українцями — ІП] треба займатися сьогодні… Сьогодні є колосальна українська діаспора – з нею ніхто не працює. Посилають і не розмовляють… Чому ви не займаєтеся, поки вони живі?... Чого як тільки він [Олександр Олесь — ІП] помер?.. Хто його запросив в Україну за останні десять років? Хтось із ним хоч раз розмовляв? Ніхто! Зате зараз — давайте перепоховаємо! Заробіток знову на перепохованні хочуть?!"", — прокоментував ситуацію Рабинович.

"Історична правда" й далі слідкуватиме за процесом перепоховання Олександра Олеся та Віри Кандиби.

 

 

Олександр Олесь (справжнє прізвище Кандиба) — видатний український письменник, поет. Народився 1878 року на Сумщині. Першу збірку поезій "З журбою радість обнялась" видав 1907 року.

З 23 лютого по 1 квітня 1919 року — аташе Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині. Після поразки Української революції емігрував до Чехословаччини, де проживав до самої смерті 1944 року. Батько відомого українського письменника та члена ОУН Олега Ольжича.

----------

Дивіться також:

Могили наших у Празі. Екскурсія Ольшанським кладовищем

Догляд за місцями поховань видатних українців у світі: хто і де?

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".