Свого часу, коли Іван Дзюба написав "Інтернаціоналізм чи русифікацію?" і її почали перекладати різними мовами – якось російський переклад потрапив до російського історика – з тих, кого прийнято вважати "ліберальними". Текст, в якому Дзюба пояснював по-суті колонізаторську політику радянського керівництва (справу успадковану ще з часів російської імперії), пояснював проблему русифікації і по-суті стирання української національної ідентичності – російський історик назвав "первобитно-каменной постановкой вопроса".

Стимульоване російською агресією оновлення української топоніміки викликає необхідність шукати нові імена для назв вулиць, майданів і цілих міст, що стали свого часу жертвами політики суцільної совєтизації довколишнього простору. Раптом виринають пропозиції увічнення в харківських топонімах талановитих письменників, які, однак, свого часу зі зброєю в руках боролися проти Української держави, були членами комуністичної партії, а після російської окупації УНР 1920 р. стали активними пропагандистами нового, соціалістичного устрою.

Справжнім культурним геройством в Україні за реакційних затхлих 70-тих років стала команда журналу "Всесвіт" на чолі з Дмитром Павличком, головним редактором. Який зробив за час свого керівництва "Всесвіт" справжнім проривом, дав дихати, показав неймовірний приклад професійності, відповідальності, високий рівень перекладів (чого зараз так часто не вистачає), об‘єднав тонкою художньою смужкою світла Україну із цивілізованим світлом