АНОНС: Вахтанг Кіпіані представить видання "ІП" в чотирьох містах Волині. РОЗКЛАД

Головний редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані представить книжки "ОУН і УПА. «Зродились ми великої години…»" та "Українська Канадіана" в Луцьку, Володимирі-Волинському, Камені-Каширському та Любомлі.

Книжка "ОУН і УПА. "Зродились ми великої години…" становить собою корпус текстів, авторами яких є впливові науковці, журналісти, громадські діячі та дисиденти.

Мовою фактів, свідчень, спогадів, побутових подробиць і навіть філософських міркувань вони відповідають на гострі питання, намагаючись відшукати правду про відчайдушних борців за українську державність — про бандерівців, у лапках і без.

10 цікавих фактів про бандерівців із книги:

• У тексті військової присяги УПА було чітко сформульовано мету боротьби — здобути Українську Соборну Самостійну Державу, а саму клятву адресовано рідному народу та землі.

• Кожен член ОУН був зобов’язаний знати тлумачення символіки національного та організаційного прапорів.

Зі збірника вишкільних матеріалів (1950р.): "Українським національним прапором є синьо-жовтий прапор. Розуміється його як синє голубе небо і українські лани золотої пшениці, наповнені гарячим сонцем. Синьо-жовтий прапор – символ живучості краси і природної сили українського народу".

• Ліквідація тіла командира УПА стала важливим таємним завданням для чекістів, і його вони виконали на відмінно: минуло багато років по загибелі Головного командира УПА Романа Шухевича, а місце його поховання залишається невідомим.

• Основна мета діяльності ОУН(б) — "боротьба за суверенну соборну Українську Державу, за владу українського народу на українській землі", а також "проти комуністичного світогляду", "за розвал московської тюрми народів".

• Із наказу Головного командира УПА Романа Шухевича-"Тараса Чупринки" від 14 жовтня 1947 року: "…Визнається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА".

• Уперше назву Українська повстанська армія "Поліська Січ" ужито в наказі Тараса Бульби-Боровця № 21 від 16 листопада 1941 року.

• Статистика свідчить: Українська повстанська армія та підпілля ОУН не мали "буржуазного" характеру. Землероби переважали як серед місцевих, так і з-поміж немісцевих повстанців.

• Збройні виступи проти представників Третього рейху бандерівці почали здійснювати ще восени 1942 року. Цим пояснюється спроба пов’язати дату створення УПА зі святом Покрови.

• Поляки прагнули спільної з українцями свободи від Російської імперії, притому йшлося про спільне існування в межах польської держави. Коли ж українські революціонери услід за поляками виголосили прагнення до незалежності, то на них одразу було навішено ярлики "колаборанти" і "бандити".

• Степан Бандера запропонував усім членам ОУН вивільнений через ув’язнення час приділити посиленому навчанню: декому завершити університетську науку, решті здобути знання від початкового рівня.

 

"Українська Канадіана" оповідає про 125-річну історію української діаспори в цій країні. Канада єдина країна західного світу, де українці стали не  бідними родичами у чужій країні, а  "акціонерами" держави.

Ініціатор проекту Вахтанг Кіпіані каже, що взявся за "Канадіану", щоб розширити горизонти української аудиторії. Співредакторкою видання стала письменниця Марина Гримич.

До книжки ввійшли рукописи перших літописців українсько-канадської історії Осипа Олеськіва та Нестора Дмитріва, документи Андрея Шептицького й Никити Будки, збірка авторських емігрантських пісень Теодора Федика.

 

"Ми уявляємо українців Канади доволі спрощено. Коли я почав займатись історією найперших українських емігрантів у Канаді, стикнувся з тим, що навіть історики в Україні, які займаються цією темою, не розуміють до кінця, через які складнощі й виклики пройшли ті перші українські поселенці", — розповідає Вахтанг Кіпіані.

У процесах мандрів Канадою В.Кіпіані зрозумів, що є величезний пласт історії, який нам не відомий. У книзі зібрані тексти, які написані тоді. Це не наукові тексти про ті часи, це тексти, які описували свіжі відчуття людей, що вирішили покинути Україну і поїхати на Захід. Емігранти не самі про себе розповідають, це роблять ті люди, які до них їздили за духовною підтримкою.

Вахтанг Кіпіані — український журналіст, публіцист, історик. Головний редактор Інтернет-видання "Історична правда", однойменного тележурналу на каналі ZIK, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті "Києво-Могилянська академія", засновник Музею-архіву преси.

5 квітня, середа

13.00, Луцьк

Місце: бібліотека Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
(вул. Винниченка 30 а)

17.00, Володимир-Волинський

Місце: Культурно-мистецький центр (вул. Князя Василька, 4)

6 квітня, четвер

11.00, Камінь-Каширський 

Місце: приміщення районної ради (вул. Шевченка, 6)

16.00, Любомль

Місце: Любомльський професійний ліцей (вул. Брестська, 11)

Організатори: Український інститут національної пам'яті та Фонд Ігоря Гузя "Прибужжя". 

Контакти: 0504444881 (Леся Бондарук).

Вхід вільний.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".

Чернівці-1989. За лаштунками першої "Червоної Рути"

35 років тому у Чернівцях відбулася подія, що змінила культурний ландшафт нашої країни. Незалежність України почалася із співочої революції на стадіоні "Буковина" та виверження нової непідцензурної музики – музики протесту.