АНОНС: У Львові — лекція про бандерівців у концтаборі Аушвіц

Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького" запрошує 8 травня на лекцію Олесі Ісаюк "Бандерівці в Аушвіці: вижити і не зламатися"

Аушвіц стійко асоціюється з нацистськими злочинами і стражданням мільйонів людей з усієї Європи. Але досі мало відомий факт, що серед в'язнів Аушвіца були і українці, а серед цих українців — і члени ОУН (б).

Вони потрапили у пекло Аушвіца улітку 1942 року. Більшість з них дожила до січня 1945 року, коли, відступаючи під ударами Червоної армії, нацисти спішно ліквідовували концтабір.

Пережили "марш смерті" до концтаборів у глибині Німеччини. Їхня свобода прийшла майже разом з закінченням війни — 6 травня 1945 року. 

 

Середня тривалість життя в'язня Аушвіцa складала 4 місяці. 

Бандерівцям з Аушвіца вдалося щось на грані можливого — прожити у концтаборі майже три роки і втратити тільки невелику частину товаришів. 

Що допомагало їм вижити? На які жертви треба було піти? Що пережити? Перед якими викликами постати?

Про все це — у відкритій лекції наукової співробітниці Центру досліджень визвольного руху та Національного музею "Тюрма на Лонцького", доктора гуманітарних наук Олесі Ісаюк.

8 травня — День пам’яті та примирення. Також це річниця завершення Другої світової війниу Європі. 

Лекція відбуваєтсья в рамках інформаційної кампанії "УПА — відповідь нескореного народу".

Понеділок, 8 травня, 16.00

Місце: Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького" (м. Львів, вул. Бандери, 1).

Вхід вільний.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".