АНОНС: У Львові відкриють меморіальну дошку Михайлові Гориню

26 серпня 2017 року відбудеться відкриття пам’ятної дошки українському правозахисникові, дисиденту і політв'язню радянських часів, Почесному громадянину Львова, одному з засновників та керівників Української Гельсінської групи та Української Гельсінської спілки Михайлові Гориню.

Пам’ятну дошку заплановано встановити на фасаді будинку, де мешкав Михайло Горинь, за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких, 33.

Як виглядатиме пам'ятна дошка


Участь у заході візьмуть відомі політв’язні та борці за незалежність України: Богдан та Микола Горині, Микола Горбаль, Орися Сокольська, представників громадськості, влади області й міста.

Михайло Горинь (1930—2013) — визначний діяч дисидентського руху, радянський політв’язень, політичний діяч незалежної України.

У квітні 1966 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди засуджений на 6 років таборів суворого режиму. За пропаганду і розповсюдження самвидаву серед в’язнів 18 липня 1967 року суд Зубово-Полянського р-ну Мордовської АРСР присудив Гориневі 3 роки ув’язнення у Владимирській тюрмі.

Брав участь у виробленні основоположних документів створеної 9 листопада 1976 року Української Гельсінської групи.

У червні 1982 року Горинь засуджений за ст. 62 ч. 2 і ст. 179 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда та відмова дати покази у справі Кандиби) на 10 років позбавлення волі в таборах особливого режиму та 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

У зв`язку з "перебудовою" помилуваний 2 липня 1987 року, в 1990-му — реабілітований.

У вересні 1988-го Горинь організував і очолив Робочу групу захисту українських політв`язнів, яка увійшла до Міжнаціонального комітету захисту політв`язнів.

На Установчому з’їзді (8—10 вересня 1989 року) обраний головою секретаріату Народного Руху України, був головою Політради і співголовою НРУ.

Детальніше про життя Михайла Гориня читайте в розділі "Тексти"

"Час Михайла Гориня"

26 серпня, субота, 13.00

Місце: м. Львів, вул. Шептицьких, 33.

Організатор: Громадська організація "Ветеранське об`єднання Українська Гельсінська Спілка".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".