Це було одним із головних дійств історичного фестивалю "Вінниця - столиця УНР"-2017. Учасники видовища представляли відразу чотири військові потуги, котрі змагалися за панування в Україні та Вінниці зокрема в 1919-му році: Армію УНР та Українську Галицьку армію з одного боку та росіян у складі білогвардійських та більшовицьких військ з іншого.
Цього разу в реконструкції використовували панцерник "Петлюра" й гармати, повідомляє вінницький інформаційний портал "Вежа".
 |
| Головний натхненник і організатор фестивалю "Вінниця - столиця УНР", керівник Центру історії Вінниці Олександр Федоришен. Усі фото: Ольги Мірошниченко. |
З 14:30 Європейська площа у Вінниці загороджена металевими турнікетами, навколо них вже збираються охочі побачити реконструкції на власні очі: загалом близько півтори тисячі людей.
Ведучий у мікрофон попереджає всіх: не заходити за огороджу, не лякатися вибухів, адже під час реконструкції використовуватиметься вихолощена зброя – гвинтівки, кулемети та гармати – а також потужна піротехніка. Оголошення лунає кілька разів, однак люди все ближче підбираються до епіцентру майбутнього бою.
Зрештою, на площу урочистою ходою виходять реконструктори: усі війська – майбутні союзники та вороги – поки йдуть єдиним маршем.
Колону замикає великий та грізний панцерник "Петлюра" з двома кулеметами "Максим" у башті машини. Зрештою, на площі вмикають моторошну музику, а на плац-театр виходять вінничани з минулого століття, актори місцевого театру ім. Садовсього.
Це – звичайні мешканці міста, вони походжають міським майданом, спілкуючись між собою, купуючи овочі на невеличкому ринку. Неподалік – невеликий загін армії УГА: військовими виглядають розслаблено, ніби й не очікуючи атаки росіян.
"Брати" зі Сходу атакують раптово – їх значно більше, ніж українських воїнів. Після короткого, але запеклого бою більшість захисників української Вінниці гине, лишається лише кілька полонених.
За тим – допит, а потім білогвардійці ведуть захоплених бійців до вежі й тут же, під стінкою – відразу розстрілюють. Їхні тіла складають в один ряд із загиблими від тифу: у ті роки хвороба збирала свій смертельний врожай особливо масово серед воїнів УГА, яка розташовувалася тоді у Вінниці.
Проте влада "білих" у місті тривала недовго: вже за кілька хвилин на площі знову пролунали постріли: тепер теж наступали росіяни, але цього разу – "червоні".
Бій тривав трохи довше, ніж Галицької армії проти білогвардійців, однак невдовзі білогвардійські війська викинули білий прапор перед більшовикам.
Командири пішли на перемовини, аби узгодити деталі капітуляції, а радянські підпільники вже вітали "визволителів", у той час як місцева інтелігенція поставилася до "червоних" із ще більшою підозрою, ніж до "білих".
Чого не скажеш про вінницький працівників тодішньої взуттєвої фабрики: пролетаріат радо вітав "робітничу армію" та закликав інших містян долучатися до загонів більшовиків.
Однак підпільники у Вінниці були не лише з боку "червоних": раптово з вікна найближчого будинку почали стріляти по російських військах: це вінничани, як не хотіли миритися з російською окупацією, вели свій, здавалося, останній бій за волю української Вінниці.
Однак загинути цього дня підпільнику не судилося: саме в цей час на площу ввірвалися з’єднані загони армій УНР та УГА. На озброєнні українців – важка гармата, що перебувала в авангарді вояцтва, позаду, вогнем з двох кулеметів-"Максимів" військовиків прикривав панцерник "Петлюра".
Перша атака українців захлинулася через опір росіян. На полі бою з’явилися перші вбиті та поранені – сестра-жалібниця, ризикуючи власним життям, вибігла на плац-театр аби надати першу допомогу українським бійцям.
Війська УНР та УГА тим часом відвойовували Вінницю метр за метром. Зрештою, бійці кинулися у відчайдушну рукопашну атаку: багнетами та шаблями, пістолетними пострілами з кількох метрів російські окупанти були знищені за лічені хвилини.
Над Вінницею знову піднялися українські прапори: жовто-синій стяг та прапор Третьої Залізної Дивізії. Вигуки реконструкторів "Слава!" потонули в оплесках глядачів, а вже за мить на плац-театр вибігли хлопчаки з перших рядів: збирати відстріляні гільзи, а їхні батьки – фотографуватися з реконструкторами.
Як розповів один з організаторів військово-історичної реконструкції Олександр Федоришен, цього разу було більше учасників, більше глядачів, більше пострілів та більше зброї, порівняно з минулою реконструкцією.
Між іншим, серед учансиків було 111 реконструкторів з усієї країни, в тому числі з тимчасово-окупованих територій. Серед них є легендарні бійці АТО, один з них, наприклад, гарматою "вистрілював" тризуб на будівлі Донецького аеропорту під час боїв за нього.
"Наші наступні реконструкції будуть не менш масштабними і, напевно, вже на інших міських локаціях", – обіцяє історик.
