Галичани, петлюрівці, більшовики й білі. Як Вінниця відзначала День захисника України. ФОТО

14 жовтня, на День захисника України у центрі Вінниці відбулася військово-історична реконструкція за участі понад сотні реконструкторів з усієї країни.

Це було одним із головних дійств історичного фестивалю "Вінниця  - столиця УНР"-2017. Учасники видовища представляли відразу чотири військові потуги, котрі змагалися за панування в Україні та Вінниці зокрема в 1919-му році: Армію УНР та Українську Галицьку армію з одного боку та росіян у складі білогвардійських та більшовицьких військ з іншого.

Цього разу в реконструкції використовували панцерник "Петлюра" й гармати, повідомляє вінницький інформаційний портал "Вежа".

 Головний натхненник і організатор фестивалю "Вінниця - столиця УНР", керівник Центру історії Вінниці Олександр Федоришен. Усі фото: Ольги Мірошниченко.

З 14:30 Європейська площа у Вінниці загороджена металевими турнікетами, навколо них вже збираються охочі побачити реконструкції на власні очі: загалом близько півтори тисячі людей.

Ведучий у мікрофон попереджає всіх: не заходити за огороджу, не лякатися вибухів, адже під час реконструкції використовуватиметься вихолощена зброя – гвинтівки, кулемети та гармати – а також потужна піротехніка. Оголошення лунає кілька разів, однак люди все ближче підбираються до епіцентру майбутнього бою.

Зрештою, на площу урочистою ходою виходять реконструктори: усі війська – майбутні союзники та вороги – поки йдуть єдиним маршем.

 
 


Колону замикає великий та грізний панцерник "Петлюра" з двома кулеметами "Максим" у башті машини. Зрештою, на площі вмикають моторошну музику, а на плац-театр виходять вінничани з минулого століття, актори місцевого театру ім. Садовсього.

 

Це – звичайні мешканці міста, вони походжають міським майданом, спілкуючись між собою, купуючи овочі на невеличкому ринку. Неподалік – невеликий загін армії УГА: військовими виглядають розслаблено, ніби й не очікуючи атаки росіян.

 

"Брати" зі Сходу атакують раптово – їх значно більше, ніж українських воїнів. Після короткого, але запеклого бою більшість захисників української Вінниці гине, лишається лише кілька полонених.

 
 
 

За тим – допит, а потім білогвардійці ведуть захоплених бійців до вежі й тут же, під стінкою – відразу розстрілюють. Їхні тіла складають в один ряд із загиблими від тифу: у ті роки хвороба збирала свій смертельний врожай особливо масово серед воїнів УГА, яка розташовувалася тоді у Вінниці.

 

Проте влада "білих" у місті тривала недовго: вже за кілька хвилин на площі знову пролунали постріли: тепер теж наступали росіяни, але цього разу – "червоні".

 
 
 

Бій тривав трохи довше, ніж Галицької армії проти білогвардійців, однак невдовзі білогвардійські війська викинули білий прапор перед більшовикам.

 

Командири пішли на перемовини, аби узгодити деталі капітуляції, а радянські підпільники вже вітали "визволителів", у той час як місцева інтелігенція поставилася до "червоних" із ще більшою підозрою, ніж до "білих". 

 
 
 

Чого не скажеш про вінницький працівників тодішньої взуттєвої фабрики: пролетаріат радо вітав "робітничу армію" та закликав інших містян долучатися до загонів більшовиків.

 

Однак підпільники у Вінниці були не лише з боку "червоних": раптово з вікна найближчого будинку почали стріляти по російських військах: це вінничани, як не хотіли миритися з російською окупацією, вели свій, здавалося, останній бій за волю української Вінниці.

 

Однак загинути цього дня підпільнику не судилося: саме в цей час на площу ввірвалися з’єднані загони армій УНР та УГА. На озброєнні українців – важка гармата, що перебувала в авангарді вояцтва, позаду, вогнем з двох кулеметів-"Максимів" військовиків прикривав панцерник "Петлюра".

 
 

Перша атака українців захлинулася через опір росіян. На полі бою з’явилися перші вбиті та поранені – сестра-жалібниця, ризикуючи власним життям, вибігла на плац-театр аби надати першу допомогу українським бійцям.

 

Війська УНР та УГА тим часом відвойовували Вінницю метр за метром. Зрештою, бійці кинулися у відчайдушну рукопашну атаку: багнетами та шаблями, пістолетними пострілами з кількох метрів російські окупанти були знищені за лічені хвилини.

 
 
 

Над Вінницею знову піднялися українські прапори: жовто-синій стяг та прапор Третьої Залізної Дивізії. Вигуки реконструкторів "Слава!" потонули в оплесках глядачів, а вже за мить на плац-театр вибігли хлопчаки з перших рядів: збирати відстріляні гільзи, а їхні батьки – фотографуватися з реконструкторами.

 

Як розповів один з організаторів військово-історичної реконструкції Олександр Федоришен, цього разу було більше учасників, більше глядачів, більше пострілів та більше зброї, порівняно з минулою реконструкцією.

 

Між іншим, серед учансиків було 111 реконструкторів з усієї країни, в тому числі з тимчасово-окупованих територій. Серед них є легендарні бійці АТО, один з них, наприклад, гарматою "вистрілював" тризуб на будівлі Донецького аеропорту під час боїв за нього.

"Наші наступні реконструкції будуть не менш масштабними і, напевно, вже на інших міських локаціях", – обіцяє історик.

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.

Опіум, вбивства, валютні спекуляції: китайські таємні організації в радянській Україні

Для більшості маловідомим залишається факт, що у першій половині XX cтоліття в Україні існувала доволі помітна китайська діаспора. Китайці оселилися в багатьох містах та навіть селах переважно на півдні та сході країни, а райони, де вони колись компактно проживали, до сих пір в народі називаються "шанхаями". Там, де виникали китайські діаспори, неодмінно з'являлися і злочинні угруповання та таємні містичні братства, більш відомі в масовій культурі як тріади.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.