Загиблому в Іраці українському журналісту встановили меморіальну дошку в Києві

У пам’ять про телеоператора Тараса Проюцка, який загинув у 2003 році в Іраку, в Києві встановили меморіальну дошку.

Про це повідомляє інформаційна агенції Укрінформ, на чиїй будівлі і з'явився пам’ятний знак.

"Ця подія планувалася давно, ми дуже хотіли увіковічити пам’ять Тараса. Ініціатором ідеї була Лариса Мудрак [медіа-експерт — ІП], яка була другом Тараса. Відкриття планувалося на 16 січня 2014 року, але цього не сталося через те, як розгорталися події в Україні, почалася війна, тому ми відклали так надовго", — розповів колега небіжчика журналіст Сергій Каразій.

 

Дошку встановили на будівлі агенції Укрніформ саме тому, що там розміщувався офіс Reuters, коли там працював телеоператором Тарас Процюк.

16 січня вибрано для відкриття дошки не випадково. Цього дня в Тараса Процюка був день народження.

 

"Скоро на будівлі Укрінформу з’являться іще дві меморіальні таблички, і тоді дошка на спомин Тараса буде по сусідству з дошками на честь таких людей, як Гладенюк, який пройшов шлях від кріпака до одного з найпотужніших підприємців і фактично збудував цей будинок, а також Михайло Грушевський, який тут багато часу проводив", — пообіцяв Генеральний директор Укрінформу Олександр Харченко.

Тарас Процюк загинув 8 квітня 2003 року в м. Багдаді в Іраку. Того дня, як згадував фотокореспондент Сергій Лойко, Процюк з балкону  готелю "Палестина" знімав танковий бій, коли американський танк відкрив вогонь по ньому, прийнявши за врожого снайпера.

Крім Процюка загинув також іспанський телеоператор Хосе Коусо, троє працівників Reuters дістали поранення.

Присутні переглянули короткий фільм про Тараса Процюка авторства Ольги Герасим’юк і каналу "1+1". 

Як повідомлялося, на колишній будівлі консульства Української Народної Республіки в Мюнхені встановили меморіальну дошку.

 

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей