В Україні запрацювала Національна комісія з реабілітації

У четвер, 18 липня в Києві відбулося перше відкрите засідання Національної комісії з реабілітації, яка надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні.

Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

 
Фото: УІНП

«Сьогодні ми починаємо величезний процес, велику роботу, що є для нас важливим кроком. За новим законом тисячі борців за свободу, яких було вбито, депортовано, засуджено за політичними статтями та піддано іншим видам репресій, відтепер матимуть шанс на відновлення історичної справедливості, захист честі й гідності, відновлення прав і свобод.

Сьогодні ми зібралися, щоб запустити цей процес реабілітації по-новому. За нашою з Вами роботою будуть стояти імена багатьох людей. Вони допоможуть нам будувати нове майбутнє України – з власною історією та героями», - зазначила перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті Аліна Шпак.

Вона також зазначила, що в Україні наразі працюють 18 регіональних комісій з реабілітації, в решті областей – на завершальній стадії створення. Ці комісії вже розпочали свою роботу і надіслали на розгляд Національної комісії перші обґрунтовані пропозиції щодо реабілітації осіб, постраждалих від політичних репресій в Україні.

На перше засідання було винесено 51 справу, проте це лише початок, і таких справ у регіональних комісіях ще сотні.

Під час першого засідання Головою Національної комісії з реабілітації обрано відомого дослідника історії радянських спецслужб та політичної історії ХХ століття, автора (та співавтора) біля 30 книг на тему політичних репресій, редактора серії «Реабілітовані історією», кандидата історичних наук, старшого науковий співробітника, вченого секретаря відділу відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України Національної академії наук України, експерта Реаніаційного пакету реформ Романа Подкура.

 
Фото: УІНП

Також за результатами подачі та добору кандидатур, до Національної комісії увійшли:

МАМАЛИГА Андрій Володимирович, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань партнерства з інститутами громадянського суспільства;

СОЛОД Юрій Миколайович, заступник начальника управління координації пенсійних та соціально-гуманітарних питань – начальник відділу гуманітарної роботи Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України;

КОГУТ Андрій Андрійович, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України;

ЗІСЕЛЬС Йосип Самойлович, представник Українського інституту національної пам’яті;

ФЕДЮК Юрій Петрович, прокурор відділу забезпечення обвинувачення в регіонах управління підтримання обвинувачення в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України;

БІРЧАК Володимир Мирославович, представник громадської наукової організації «Центр досліджень визвольного руху», експерт Реанімаційного пакету реформ;

КОМАРОВСЬКИЙ Ігор Леонідович, представник громадської організації «Одеський меморіал»;

МІРОШНИЧЕНКО Василь Миколайович, представник громадської організації «Київське товариство політв’язнів та репресованих».

Заступником Голови Національної комісії обрано Андрія Когута.

 
Фото: УІНП

Секретарем Національної Комісії з реабілітації обрано Володимира Бірчака.

 
Фото: УІНП

Нагадуємо, у травні 2018 року вступив у дію   Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Попередній закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», який було ухвалено ще в Радянській Україні, не враховував прав людей, які постраждали через несправедливе засудження за політичними, класовими, соціальними та релігійними мотивами.

Створення Національної та регіональних комісій з реабілітації відбувається на виконання Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.