На київському будинку встановили таблички з іменами репресованих мешканців. ФОТО

12 лютого 2018 року на стіні арки дореволюційного будинку на вулиці Шота Руставелі з’явилися три меморіальні таблички з іменами репресованих під час Великого терору мешканців.

Таблички власноруч прибивав до стіни український композитор-авангардист Леонід Грабовський, повідомляє "Хмарочос". На них — імена його родичів.

12 червня 1937 року у дворі цього будинку їх разом заарештували. Розстріляли їх через чотири місяці — також в один день. На той час майбутньому музиканту було лише два роки.  

"У дворі цього будинку, на тому місці, де зараз дитячий садок, стояв флігель, — згадує Грабовський. — Його придбав ще мій прадід Дем’ян Грабовський, чиє ім’я згадується в адресній книзі "Весь Киев" за 1882 рік".

Зовнішній вигляд таблички проекту. Фото: Євгеній Громов

Композитор розповідає, що в невеликому флігелі жила вся його родина за батьківською лінією — дід Михайло, який працював слюсарем у депо Південно-Західної залізниці; батько Олександр, який був скрипалем оркестру Київського театру опери та балету; дядько Сергій, який обіймав посаду лікаря-офтальмолога.

Хатнє господарство вела їхня сестра Марія Калашникова, яка також жила у флігелі разом із своїм чоловіком Михайлом — до речі, єдиним, кому пощастило уникнути ув’язнення і смерті.

Леоніду ж разом із матір’ю довелося відбути адміністративне заслання до Борисоглібська Воронезької області. Там він почав відвідувати музичну школу, а до Києва повернувся лише у середині 1950-х — навчатись у консерваторії.

"Тепер тут залишилась згадка, що за цією адресою колись жили мої родичі", — каже Леонід.     

Будинок на Шота Руставелі — це вже сьома київська адреса, де побувала команда меморіального проекту "Остання адреса — Україна".

Голова цієї громадської ініціативи Дмитро Бєлобров розповідає, що працювати над його реалізацією в Україні він розпочав ще у 2015 році, але перша згадка про репресованого з’явилась лише у 2017-му.

 Леонід Грабовський та Дмитро Белобров. Фото: Євгеній Громов

Третього вересня, на одному з київських будинків повісили пам’ятну табличку про його мешканця, якому так і не судилося прожити тут до старості.   

"Ми дуже раді, що Леонід Олександрович [Грабовський — ІП] звернувся до нас. Наша робота потроху набирає обертів і ми сподіваємося, що зможемо повернути місту історичну пам’ять про його мешканців, які потрапили у тоталітарні лещата. На жаль, ми часто забуваємо про масові репресії, які розгорталися у наших містах, і численні їх жертви перетворюються на сухі статистичні цифри. Ми ж хочемо нагадати, що за кожною такою розстрільною справою стоїть доля окремої людини", — пояснює він.

За його словами, ще у 2014 році цю ініціативу розпочала російська правозахисна організація "Меморіал". Саме її учасники почали облаштовувати у містах пам’ятні таблички, присвячені жертвам сталінських репресій.

Надихаючим прикладом для них стали "камені спотикання" — мистецький проект, започаткований у 1996 році німецьким скульптором Гунтером Демнігом.

Митець виготовляв мініатюрні латунні таблиці з прізвищами людей, які загинули від рук нацистів, і вмонтовував їх у бруківку біля місця їх останнього проживання.

Гасло проекту теж було доволі лаконічним: "Людину забувають тоді, коли забувають її ім’я". Невдовзі такі таблички почали з’являтися не лише у Німеччині, а й в Австрії, Нідерландах, Угорщині.

Як повідомлялося, в Польщі дошку радянському генералові замінили на дошку жертвам Волині.

Симон Петлюра і День Української Державності

Серед розсекречених документів у архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено текст промови голови Директорії УНР, Головного Отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри з нагоди свята Української Державності. Цей текст зберігався у політвиховника Воєнної округи "Заграва" Української повстанської армії Степана Костецького на псевдо Зимний і слугував зразком для проведення виховної роботи у колі повстанців.

Січневе повстання 1863 року на Київщині, Волині й Поділлі

"Проблема польсько-українського історичного діалогу роками полягала в тому, що ми зосереджуємося на тому, що криваво нас розділяє. Історична політика між двома державами повинна полягати у пошуках того, що нас об'єднує", - Роберт Чижевський.

Мій улюблений сексот: 10 фактів про Юрія Смолича

8 липня Юрію Смоличу виповнилося 125 років. Люди, далекі від літератури, архівів, досліджень, усе чудово про нього знають. Наприклад, що Смолич був артилеристом у Петлюри. Що дослужився до звання генерал-майора КГБ і має численні нагороди за вірну службу. Що він записував на магнітофон розмови з Довженком. Що дружина Юрія Яновського ненавиділа Смолича. Що він цькував шістдесятників і хворого на серце Малишка. Більшість охоче повторює і смакує ці плітки й чутки, не заморочуючись із фактчекінгом.

Заборонений Улас Самчук

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука виключили з обов'язкової шкільної програми, а у 2021-му за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам'ятні заходи на честь письменника. Витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.