50 історій свідків. У Києві презентували книгу про російську окупацію Криму

Понад півсотні розповідей свідків та жертв російської окупації спростовують міф про безкровну анексію Криму - 5 червня у Києві презентували книгу «Люди "сірої зони"».

Це перша книга, у якій свідчать жертви окупації і ті, хто виступив проти російської армії, повідомляють в Українському інституті національної пам'яті. Для них "приєднання" півострова до Росії стало початком життя в "сірій зоні" — території, де не діють закони цивілізованого світу. 

Книга створена за підтримки УІНП. Вона охоплює період життя кримчан, коли російські силовики та спецслужби почали проти них масові репресії. 

Презентація книги "Люди "сірої зони"" відбулася в третю річницю початку кримінального переслідування кримчан російською владою за участь у Євромайдані. Після вироків кримських судів за це відбувають покарання активісти Олександр Костенко та Андрій Коломієць. Також у книзі представлені історії кримських політв'язнів, зокрема, Олега Сенцова та Володимира Балуха, які зараз голодують у російській в'язниці та сімферопольському СІЗО.

 

За останні чотири роки російська влада всіляко переконує світ, що кримчани добровільно погодилися стати частиною Росії і що тепер живуть щасливим життям. Герої книги "Люди "сірої зони"" власними прикладами доводять, що це не так, - зазначила співавторка книги "Люди "сірої зони"", журналістка Анна Андрієвська. 

"Анексія Криму замішана на крові, стражданнях десятків тисяч родин та тотальній брехні. Я думала, що за чотири роки анексії Криму багато зі спогадів її свідків просто зникне. Але це не так: люди пам'ятають це так, наче події весни 2014 року були вчора. Ці розповіді гідні того, щоб про них дізнався світ", - каже вона.

За словами співавторки книги "Люди "сірої зони"", співробітниці УІНП Олени Халімон, кримчанам було непросто свідчити. 

"За цими людьми стежили, залякували, переслідували, вони були в полоні. Окремі з них по кілька місяців вагалися, чи свідчити. Усі розповідали власні історії зі сльозами на очах, тремтінням голосу і рук. Декотрі з очевидців окупації після переїзду з Криму і досі бояться називати у розповідях своє ім’я", - розповіла Олена Халімон.  

 

Як розповів Голова Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, публіцист Володимир В’ятрович, у фокусі діяльності Українського інституту національної пам’яті - ХХ століття:

"Ми публікуємо книги, робимо виставки про становлення та функціонування  комуністичного тоталітарного режиму в 1917-1991 роках, його спроби знищити український визвольний рух. Книга, яку презентуємо сьогодні виходить поза ці хронологічні рамки, але вона теж про репресії та придушення свободи".  

"Ця книга свідчень про події 2014 року є застереженням для України та світу, що неподолана тоталітарна спадщина може деформувати сьогодення, наближати його до власних недемократичних стандартів. Адже ситуація в Криму сьогодні - це повернення до радянського минулого", - пояснив Володимир В’ятрович.

Андрій Щекун, співкоординатор руху "Євромайдан Крим", наголосив на важливості висвітлювати події сьогодення, що відбуваються в тимчасово окупованій "сірій" зоні.

"Нам потрібно пам’ятати про кримчан - політичних в’язнів Кремля, які пожертвували власним життям заради територіальної цілісності нашої держави, заради майбутнього України", - нагадав активіст. 

Електронний варіант книги "Люди "сірої зони" можна отримати безкоштовно на Google Play або на сайті Українського інституту національної пам’яті.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?

Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945-му. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування доволі специфічного методу, як "лагідне" вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Євроспільноті слід терміново придбати собі нову "парасольку", - словацький науковець і політолог Александр Дулеба

Коли закінчувалася Друга світова війна британський прем'єр Уїнстон Черчіль запропонував інтеграцію інституцій. Не тільки спільний економічний ринок товарів, але й колективну безпеку. Все, що включає у себе поняття "європейський спосіб життя" при верховенстві права, демократії, вільних виборах, гарантії людських прав, свободі слова – сьогодні під великим питанням. Ми повністю недооцінюємо основи європейського інтеграційного проєкту, які сьогодні вкрай важливо реставрувати.

Микола Штейнберг: "У наші руки потрапила велетенська енергія. Вона може працювати на благо, а може все зруйнувати. Головне у безпеці – це ризики у взаємодії людини та створеної нею техніки"

Квітень 2026 року. За цей час Чорнобильська катастрофа встигла обрости томами наукових звітів, сотнями годин кінохроніки та, на жаль, десятками зручних міфів. Проте в рофесійному середовищі є імена, чия вага в дискусії про безпеку є абсолютною. Серед них Микола Штейнберг – інженер, який пройшов шлях від "народження" Чорнобильської АЕС до участі в подоланні наслідків катастрофи, що сколихнула весь світ.