Спецпроект

Вшанування у Сагрині під українськими прапорами — не провокація — дипломати

"Вшанування пам'яті загиблих представників кожної з країн, якої б національності вони не були — це не провокація, а високоморальний християнський вчинок", — заявили в Посольстві України в Республіці Польща у відповідь на висловлювання люблінського воєводи.

Відповідний коментар з'явився ввечері 9 липня на офіційній сторінці посольства у "Фейсбуці"

Дипломати нагадали, що в християнській традиції померлі поминаються в будь-яку пору року без згадування про дату смерті, особливо коли це здійснюється в присутності духовних осіб. 

"Нашим спільним обов’язком є збереження пам'яті про всіх загиблих, незалежно від того, чи йдеться про кілька сотень осіб, чи про декілька десятків тисяч", — ідеться в повідомленні.

Посольство заявило, що українців, які піднімають на офіційних заходах національні прапори, ніяким чином не можна називати націоналістами і провокаторами, як і поляків. 

"Переконані, однак, що люди з національними прапорами дбають не лише про гідність своєї держави, а й про дружні і добросусідські відносини між Україною і Республікою Польща", — додали в Посольстві. 

Коментар акцентує на фундаментальному принципі міждержавних відносин: політики і посадові особи не повинні маніпулювати історією. "Особливо це має значення тоді, коли вони самі визнають, що не є істориками, не знають встановлених фактів та не заглиблюються в суть питання, про яке говорять", — підкреслили дипломати.

Як повідомлялося, Люблінський воєвода Пшемислав Чарнек назвав ушанування пам’яті загиблих у Сагрині українців 8 липня  цього року "провокацією" і має намір подати заяву до прокуратури на організатора.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.